Дорогі браття, сестри і співвітчизники! Мені, як наміснику Свято-Успенської По-чаївської Лаври, перш за все монаху, в ці дні Великого посту менше всього хотілося б вести мову про суєтне та мирське. Але події останнього часу навколо нашої святині змушують це робити.

Наша Почаївська Лавра має давню і славну історію. Сама Пресвята Богородиця обрала це місце для того, щоб відкрити перед змученим людом скарбниці благодаті Божої. Від 1240 року, коли вперше явилася Божа Матір на Почаївській горі, і до наших днів не припиняється тут потік Божих дарів. Святині Почаївського монастиря відомі на весь християнський світ. Люди знаходять тут відраду змученим душам, цілющі сльози покаяння і оновлення душі у святих Таїнствах Православної Церкви. А хтось повертається звідси і свідком справжнього Божого чуда.

Але чомусь ніяк не можуть безбожні сили залишити у спокої це мирне місце. З перших днів української незалежності Почаївська Лавра стала об’єктом якоїсь настирливої неприязні з боку тернопільського обласного політикуму. Мінялися назви партій, приходили і відходили Уряди та Президенти. Але в Тернопільській обласній раді, в регіональних засобах масової інформації і на мітингах постійно звучала одна і та ж тема – Почаївська Лавра належить не до тієї конфесії. Їм не подобається як в Лаврі служиться, співається, проповідується, як проводяться ремонти, будуються нові храми і ще багато чого іншого збурює цих людей.

12 січня 2012 року у Верховній Раді зареєстрований законопроект № 9690, який передбачає повернути забрані радянською владою церковні споруди Почаївської Лаври їх законному власнику – канонічній Українській Православній Церкві в особі релігійної громади чоловічого монастиря Свято-Успенської Почаївської Лаври.

Що за повернення? Нагадаю вам, що в 60-х роках минулого століття безбожники намагалися розігнати братію монастиря, закрити Лавру та перетворити її в музей. Для цього вони одних саджали в тюрми, других в психлікарні, інших вивозили на вокзали та в ліса і іншими всілякими методами змушували покинути монастир. В результаті чого із 150 насельників обителі залишились тільки 15. Особисто знаю сповідників тих часів, які по декілька разів перебували в місцях позбавлення волі за те, що не хотіли покидати монастир. Але після заключення вони знову поверталися в обитель. Милістю Божою та їхнім сповідницьким мужнім подвигом Лавру відстояли. Вона не була закрита. Однак її приміщення і все лаврське майно були конфісковані.

Ви знаєте, що було на території Лаври до 2000 року? На території монастиря у відібраних спорудах розмістили музей атеїзму, лікарню, поліклініку, пральню, аптеку, аптечний склад, неврологічну лікарню, адміністративний корпус неврологічної лікарні, РТП, ПМК, сільгоспхімію, сільгосптехніку та ряд інших організацій. А інші будівлі були заселені. Було конфісковано також численне майно і землі, котрі вже нам ніхто не поверне, і на які ми навіть не претендуємо. Інші споруди в тому числі Успенський Собор, Троїцький Собор, Дзвіниця, Монастирські келії з 1960 року були передані в платну оренду. Слід зауважити, що, крім плати за оренду, за кошти монастиря постійно проводилися капітальні і поточні ремонти.

Але як започатковувалися монастирі? І кому належить їх майно?

Іноки заселяли пустинні місця та печери для усамітнення та молитв. Люди приходили для спілкування, порад і давали кошти на молитву. За ці гроші іноки розбудовували монастир. Так що все монастирське майно та будівлі являється власністю монастирської сім’ї. А якщо хтось і жертвував, то жертвував без корисної цілі у славу Божу. Не дивлячись на те, що лаврське церковне майно хоч і було монастирським, його конфіскували та ще й брали орендну плату.

В 90-х роках ХХ століття Україна осудила тоталітарну політику колишнього Радянського Союзу. Президентами України були видані Укази і Розпорядження, які передбачали повернення Церкві забраного майна. В західному регіоні на основі цих розпоряджень були повернуті культові споруди всім конфесіям, крім канонічної Української Православної Церкви.

Треба зауважити, що обласною держадміністрацією в Тернопільській області парафіям Української Греко-Католицької Церкви станом на 1 січня 2003 року передано у власність 669 храмів, з яких 264 являються пам’ятниками історичного значення. Греко-католицькій громаді в місті Львові передано у власність древні пам’ятки історичного і культурного значення: Собор Святого Юра, Онуфрійовський монастир, Преображенський собор, церква святого Андрія та ряд інших храмів і церковних споруд. Чомусь, не дивлячись на їх історичне значення, ці споруди не були внесені у перелік споруд, які не підлягають поверненню, куди внесли споруди Почаївської Лаври, хоча являються не менш древніми за лаврські. З приводу цього ніхто не дискутував та не проводив ніяких громадських слухань.

Милістю Божою, стараннями братії з 2000-го року добилися, щоб власні лаврські будівлі орендувати безкоштовно. Недруги православ’я постаралися нас роззброїти тим, що споруди Лаври ввели у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, з якого в 2003 році з Божою допомогою вдалося вийти. Тоді лаврські споруди були передані на баланс Державного комітету у справах будівництва та архітектури. Але щоб в подальшому ці споруди не були повернуті їх законному власнику – Церкві, в 2008 році їх внесли в перелік споруд, що не підлягають поверненню. За ініціативою братії Лаври для відновлення історичної справедливості депутатами був зареєстрований законопроект № 9690 від 12 січня 2012 року.

Христопродавці, єретики, розкольники, організували ініціативну групу в Тернополі, склали звернення до керівництва держави з вимогою заблокувати цей законопроект, та знову ж повернути в зону заповідника лаврські споруди, які раніше були з нього виведені. Це продуманий спосіб як підняти свій рейтинг перед майбутніми парламентськими виборами серед жителів західних регіонів України. Використовуючи національні почуття людей ці «патріотичні зозуленята» повторюють слова старої пісні: «московська церква», «москалі», «хочуть передати нашу національну святиню Москві», «Почаївську Лавру приватизовують».

Насправді ні про яку приватизацію мова не йдеться. Так можуть говорити тільки люди, котрі не читали законопроект № 9690, в якому ясно написано, що будівлі, які були відібрані у Церкви, мають бути повернені в її законну власність і за ними зберігається статус пам’яток культури. Закон не передбачає приватизацію, а тільки повернення власності, яка була відібрана у Православної Церкви в ХХ столітті. На жаль, певними силами перекручується і спотворюється суть цього законопроекту для свідомого введення широких мас людей в оману. Усе це робиться з єдиним розрахунком – ні в якому разі не допустити повернення забраних державою споруд у власність Почаївського монастиря. До того ж, однією з висунутих розкольниками і уніатами вимог є включення Лаври до зони заповідника. Люди, які виступають з такими вимогами, втратили віру у Бога або не мали її і, як наслідок, переслідують лише одні політичні цілі, обманюючи при цьому довірливих земляків.

Для тих, хто не знає, хочу пояснити, що з 1990 року Українська Православна Церква являється незалежною та самостійною в своєму управлінні (Грамота Патріарха Олексія ІІ від 27 жовтня 1990 року). В своєму листі № 1338 від 29 грудня 1993 року до Міністра Юстиції України Онопенко В.В. Патріарх Московський та всієї Русі Олексій ІІ в черговий раз наголошує: «Украинская Православная Церковь с октября 1990 года канонически является независимой и полностью самостоятельной в своем управлении. Какой-либо административно-финансовой подотчетности Московской Патриархии не существует. В связи с этим мы заявляем, что Московская Патриархия не имеет никаких претензий на какое бы то ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви».

Для віруючих та розумних людей цього достатньо, щоб розібратися про статус нашої Церкви і зрозуміти кому належать її споруди та майно. Наша канонічна Українська Православна Церква – це єдина церква на території України, яка визнана світовим Православієм. А так звані Київський Патріархат та УАПЦ не визнані ні однією з Помісних Церков світу. Вони являються національно-українськими розкольницькими організаціями, які втратили зв'язок із Єдиною, Святою, Соборною і Апостольською Церквою, заснованою Самим Господом нашим Іісусом Христом. Але, нажаль, в наш лукавий час правда видається за неправду, а неправда за правду, про що написано в Святому Писанні: «Все, желающие жить благочестиво во Христе Иисусе, будут гонимы. Злые же люди и обманщики будут преуспевать во зле, вводя в заблуждение и заблуждаясь» (2 Тим. 3:12-13). Почаївська Лавра – це православна святиня і нам треба знати її історію, що заснували цю обитель не представники інших конфесій і єретики з заходу, а православні іноки, які в 1237 році прийшли з Києва – «матери градов Русских».

Браття та сестри! Хочу вас застережити, щоб ви були уважними при сприйнятті інформації яка розповсюджується у ЗМІ. Треба зрозуміти, що відібрані, конфісковані безбожниками у 60-х роках ХХ століття споруди Почаївської Лаври не приватизовуються, а повертаються – повертаються у законну власність канонічній Українській Православній Церкві. Однак ми бачимо, що ворог роду людського диявол в різні часи обурювався проти Правди Божої, проти Святого Православ’я і взагалі проти всього, що оберігає святе та чисте, яке допомагає людству відшукати Христа, увірувати в Нього та вічно бути з Ним.

«Бодрствуйте, стойте в вере, будьте мужественны, тверды» (1 Кор. 16:13), «ибо противник ваш диавол ходит, как рыкающий лев, ища, кого поглотить» (1 Петр. 5:8).

+ Владімир
Архієпископ Почаївський,
Вікарій Київської Митрополії,
Намісник Свято-Успенської Почаївської Лаври