Різдвяне послання 1999-2000

Різдвяне послання

Голови відділу Української Православної Церкви по взаємодії з Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України,
архієпископа Львівського і Галицького

Августина
всечесному духовенству, боголюбивому чернецтву і всім вірним чадам Львівської єпархії Української Православної Церкви,
православним генералам і адміралам, офіцерам, прапорщикам і мічманам, сержантам і старшинам, солдатам і матросам та усім службовцям Збройних Сил та інших військових формувань України


Христос рождається!

 

«Я прийшов для того, щоб мали життя»
(Ін. 10, 10)

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Щиросердечно вітаю усіх вас з святом Різдва Христового і Новим, 2000 роком, який вводить нас у третє тисячоліття християнської ери.
Любов Божа, що створила Всесвіт і людину, нині у всій повноті відкривається нам у втіленні Сина Божого: “Так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ін. 3, 16). І хоч ця подія відбулася дві тисячі років тому, нині вона відчувається так само радісно, бо ніхто і ніщо не може заперечити її виключний зміст чи применшити її велетенське значення. Віднині “з нами Бог” по надзвичайному наближенню до нас Божества. Віднині Бог серед нас, щоб бути в нас. Бог Отець дарує нам сили стати “чадами Божими”.
Бог Слово приймає людську плоть, щоб обожити людину. Той, Хто є вічне Життя, приходить на землю, щоб і ми мали життя, бо лише те життя гідне своєї назви, яке ніколи не закінчується, не вмирає, але панує над смертю і через воскресіння веде до вічності. І “життя явилося…життя вічне, яке було в Отця і явилося нам…” (1Ін. 1, 2). Адже до втілення Бога істинне життя не існувало на землі, бо смерть була в нас і поряд з нами, навколо нас була темрява, гіркота і убогість, було життя без справжнього змісту і мети, без подиху благодаті. І ось “Він з’явився, щоб узяти гріхи наші” (1 Ін. 3, 5), щоб визволити нас від беззаконня і його страшної сили.
Заради нас народжується “Отроча младо” – Превічний Бог в хліву, на соломі, і живе життям, сповненим трудів і страждання, заради нас Спаситель вмирає на хресті, воскресає і входить в Свою Славу. Він стає людиною, щоб зробити людей спільниками Своєї правди і святості та щоб розповсюдити Свою досконалість в Своєму творінні. Його Тіло є Свята Церква і, стаючи Її членами, ми долучаємося до Його Тіла, і Він прививає нас, як гілки, до Себе - Божественної Лози.
Прийдімо ж нині всі і схилімося над смиренними яслами, осяяними Божественною славою, бо Немовля-Христос тут починає Свою хресну дорогу, склонімося, бо тут початок нашого спасіння, нашого вічного життя. Поклонімося Його любові, яка звела Його на землю з небес, і не пройдімо повз Його велич в цьому Його приниженні.
Прийдімо до Нього: хто шляхом мудреців зі сходу, хто стежиною смиренних Вифлеємських пастирів – і з’єднаймося перед Ним у вірі, любові та радості, і вознесімо разом славу в вишніх Богу і вдячність за благовоління Його.
Принесімо Йому наше життя, нашу смерть і вірність Йому до смерті, бо Його Тіло - наша їжа, Його кров – наше пиття, Його смерть – наше життя, Його смирення – наша сила, Його хрест – наше спасіння, Його воскресіння - наша перемога.
Ось чому немає вищої мудрості, як зректися лукавої мудрості цього світу для Ісуса, немає більшої слави, як розділити безчестя з Ісусом, немає більшого багатства, як бідність Ісуса, немає кращої прикраси для душі, в якій Він повинен перебувати, як бачити себе чужою для всіх прикрас, подібною до Його ясел (Святитель Філарет).
Такий взірець смирення та чистоти явила Його Пречиста Мати. На протязі п’яти з половиною тисяч років з часу гріхопадіння Адама не знаходилось на землі Діви, чистої не тільки тілом, але й духом. Була тільки Одна така, Єдина за Своєю чистотою духовною і тілесною, Яка виявилась гідною стати “вмістилищем Невмістимого”. Втілення було не тільки справою Бога Отця, Його Сина і Його Святого Духа, але також і справою волі і віри Пресвятої Діви Марії. Без Її згоди, без сприяння Її віри цей задум залишився б нездійсненним. В особі Пресвятої Діви людство дало свою згоду на те, щоб Слово стало плоттю і жило серед людей. Він, Повнота, сходить до останньої межі буття свідомого і ще тлінного, щоб повернути людям можливість спасіння і буття безсмертного, не порушуючи їх свободи.
Тож подвигом віри нехай входить в наше життя Божий мир, Божественна любов і Божественне милосердя. Але це усвідомлення Божої любові потребує від нас, щоб ми кожний день нашого життя очищали себе від бруду, яким покрита наша душа, щоб вона, безсмертна, сяяла все більше і більше любов’ю до Бога, до ближнього, міцніла в своїй надії на милосердя Боже, а віра наша - ставала полум’янішою. Чи може бути для нас щось більш втішне, ніж усвідомлення того, що з нами Бог. “Якщо Бог за нас, хто проти нас?” (Рим. 8, 31).
Тож будемо обережно ходити у цьому світі, щоб ніщо не могло вирвати із сердець наших солодку пам’ять і любов до даного нам Божественного Немовляти, і започаткованого в нас, охрещених і вірних, Духа спасіння, яке нехай здійснить Господь Бог благодаттю Своєю, вселяючись в серця наші через віру, і перебуваючи в них на віки вічні. Амінь.

Христос рождається - славіте Його!

З ласки Божої
смиренний
Августин
архієпископ Львівський і Галицький

Різдво Христове
1999/2000 року Божого,
м. Львів