Автономія і спосіб її проголошення

 

Рішення V Всеправославної передсоборної наради в Шамбезі, 10-17 жовтня 2015 року.

Публікується відповідно до рішення Зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков в Шамбезі, 21-28 січня 2016 року.

П’ята Всеправославна передсоборна нарада провела роботу на основі узгодженого і прийнятого на засіданні Міжправославної підготовчої комісії 9-17 грудня 2009 року в Шамбезі тексту «Автономія і спосіб її проголошення» та розглянула еклезіологічні, канонічні і пастирські аспекти інституту автономії і віднайшла одноголосне формулювання всеправославної позиції по даному питанню.

Питання, якими займалася П’ята Всеправославна передсоборна нарада і які випливають з теми тексту вищевказаної Міжправославної підготовчої комісії, стосувалися:

а) поняття, змісту і різних форм інституту автономії;

б) передумов, на основі яких місцева Церква просить автономію у Автокефальної Церкви, якій підпорядковується;

в) виключної компетенції Автокефальної Церкви ініціювати і завершувати процедуру надання автономії частині своєї канонічної юрисдикції, при тому, що на території православної діаспори автономні Церкви не засновуються, і

г) наслідків, які має це церковне діяння для відносин проголошеної автономної Церкви як з Автокефальною Церквою, до якої вона належить, так і з іншими Автокефальними Православними Церквами.

1. Інститут автономії визначає канонічним чином статус відносної або часткової незалежності конкретної церковної області від канонічної юрисдикції Автокефальної Церкви, до якої вона канонічно відноситься.

а) При застосуванні цього інституту в церковній практиці сформувалися різні ступені залежності Автономної Церкви від тієї Автокефальної Церкви, до якої вона відноситься.

б) Обрання Глави Автономної Церкви затверджується або здійснюється компетентним церковним органом Автокефальної Церкви, Предстоятеля якої він поминає і перебуває з ним у канонічному співвідношенні.

в) У функціонуванні інституту автономії існують різні форми його застосування в церковній практиці, що визначаються ступенем залежності Автономної Церкви від Автокефальної.

г) При деяких формах автономії ступінь залежності Автономної Церкви виражається через участь її Глави в Синоді Автокефальної Церкви.

2. Ініціювання та завершення процедури надання автономії будь-якій частині канонічної юрисдикції Автокефальної Церкви входять в її канонічну компетенцію, до якої відноситься Церква, що проголошує автономію. Таким чином:

а) Якщо місцева Церква, яка просить про автономію, має всі необхідні церковні та пастирські передумови для цього, вона звертається з відповідним проханням до Автокефальної Церкви, до якої відноситься, пояснюючи серйозні причини, що спонукали її подати таке прохання.

б) Приймаючи це прохання, Автокефальна Церква оцінює на Синоді передумови та причини прохання і приймає рішення про надання або не надання автономії. У разі позитивного рішення вона видає відповідний Томос, який визначає територіальні межі Автономної Церкви і її відносини з Автокефальною Церквою, до якої вона належить, відповідно до встановлених критеріїв церковного Передання.

в) Предстоятель Автокефальної Церкви повідомляє Вселенській Патріархії та іншим Автокефальним Православним Церквам про проголошення автономної Церкви.

г) Автономна Церква бере участь у міжправославних, міжхристиянських і міжрелігійних відносинах через Автокефальну Церкву, від якої вона отримала свою автономію.

д) Кожна Автокефальна Церква може надавати автономний статус тільки тій Церкві, що знаходиться в межах її географічного округу. На території православної діаспори автономні Церкви не засновуються, окрім випадків всеправославної згоди, забезпечуваної Вселенським Патріархом згідно всеправославної процедури.

е) У разі надання двома Автокефальними Церквами автономного статусу в одній і тій самій географічній церковній області і, як наслідок, виникнення розбіжностей щодо цих автономій, сторони, які беруть участь у цьому процесі, спільно або окремо звертаються до Вселенського Патріарха, щоб той віднайшов канонічне вирішення питання згідно з всеправославною процедурою.

3. Наслідки, що випливають з проголошення автономії та стосуються автономної Церкви і її відносин з Автокефальною Церквою, наступні:

а) Глава Автономної Церкви поминає тільки ім’я Предстоятеля Автокефальної Церкви.

б) Ім’я глави Автономної Церкви не включається в Диптихи.

в) Автономна Церква отримує Святе Миро від Автокефальної Церкви.

г) Єпископи автономної Церкви обираються і поставляються її компетентним церковним органом. У випадку, якщо для автономної Церкви це абсолютно неможливо, вона отримує допомогу від Автокефальної Церкви, до якої вона належить.

15 жовтня 2015, Шамбезі