Доповідь Голови єпархіального відділу у справах сім’ї на Всеукраїнській конференції «Вплив Володимирового хрещення на становлення та розвиток інституту сім’ї від Київської Русі до сьогодення»

Любов як фундамент сімейного щастя.

Чимало молодих людей задумується сьогодні про  роль сім’ї  у їхньому житті та про те, чи здатні вони створити сім’ю?  Ініціативніші особистості шукають відповіді на свої запитання. Проте, найчастіше молодь приймає  погляди на сім’ю, котрі прищеплює суспільна думка.

На жаль,  сучасне суспільство клонує бездумні маси та  бачить сім’ю як гру партнерів, а відносини батьків – дітей як певний психологічний практикум: виходить – добре, стається збій – хай так і буде, що ж вдієш. Звідси, випливає факт, що бути патріархальною сім’єю, у якій у всіх її членів єдина ціль та спільні зацікавлення,  не тільки непросто, але й не престижно. Споживацтво проникає у сімейну психологію, як корозія, що роз’їдає метал.

Святитель Василій Великий в одній із своїх праць розмірковує  про те, що для людської природи характерним  є спілкування один з одним і потреба у іншому та любов до ближнього.  Із цих слів випливає, що криза сім’ї полягає у тому, що чоловіки та жінки, дорослі та діти не знають, як можна із жертовністю спілкуватись один з одним.  Чужою для них стає здатність безкорисно відчувати потребу один в одному.  Молоді люди часто не знають на якому “фундаменті” будувати “спільний сімейний дім”.   Адже, для того, щоб  створити сім’ю,  для двох особистостей  потрібне спільне, те, на чому вони почнуть будувати  дім своєї сім’ї. Закоханість у зовнішній  образ, спільні розваги чи користь не можуть стати фундаментом для сімейного будівництва, адже все це “суєта суєт и томление духа” (Еккл. 1: 14).  Тому актуальним є звернення до  християнського розуміння сім’ї,  осмислення традицій. Адже, наріжним каменем християнського шлюбу є Господь Бог.

Створення сім’ї передбачає обдуманий самостійний вибір молодих людей. Звичайно двоє різних людей за своєю складністю характерів створюють єдність. Сучасне обумовлення, що « не зійшлись характерами» Не може бути оправдане, адже різні характери складають гармонію. Вони доповнюють одне одного, створюючи один організм який з Божою допомогою працює злагоджено. Та «чоловік і жінка не повинні перегинати палицю відносно особливостей свого характеру, але кожен з них, відповідно до складу свого характеру, повинен допомагати іншому» . А це означає, що сім’я створюється у допомогу один одному, у доланні самості і егоїстичності людського буття.

Кожна частина єдиного організму повинна працювати злагоджено і в узгодженості з іншим. Одночасно, кожна частинка має свою функцію і без її прямої функції організм працює із збоями або взагалі руйнується і, як наслідок –  зникає повністю.

Преподобний Паїсій Святогорець підкреслює, що чоловіка Бог наділив одними дарами, а жінку, відповідно, іншими. І кожен ці дари має застосовувати за правильним призначенням.

«Чоловік, - стверджує старець, - у Святому Письмі, «є голова жінки». Тобто визначено, щоб чоловік мав владу над дружиною. Володарювання дружини над чоловіком є образою Бога…Дружина…повинна боятися чоловіка, тобто повинна його шанувати. А чоловік повинен любити дружину…любов і повага – це не різні речі: це те саме» .

Сьогоднішня фемінізована свідомість людей говорить, що неможливо покорятися жінці перед чоловіком. Все наповнене гендерною рівністю, і сім’я втрачає первобутність свого призначення в світі. Отець Паїсій говорячи про страх жінки перед чоловіком стверджує, що це не природній страх перед чимось деспотичним і тиранізуючим, а повага до іншого, це любов. Якщо сучасність стверджує протилежне, то виникає питання про основу моделі теперішньої сім’ї, і взагалі, як виглядатиме сучасна сім’я.

Але повернемося до розуміння сім’ї преподобним Паїсієм. Розкриваючи повагу дружини до чоловіка, він зокрема, наголошує, що покора жінки чоловікові основана на страху Господньому. «Страх Божий є шанування Бога, благоговіння, духовна скромність. Цей страх приводить тебе до побожного трепету, це щось священне» . Тому в любові сім’я зростає як священне, трепетне відношення між чоловіком і дружиною.

«Між собою чоловік і жінка повинні мати очищену любов –для того, щоб отримувати одне від одного взаємну розраду й бути у змозі виконати свої духовні обов’язки. Щоб прожити в злагоді, вони мають…покласти в основу життя любов – ту дорогоцінну любов, яка полягає в духовному благородстві, у жертовності…Якщо присутні любов і жертовність, то одна людина ставить на місце іншої, розуміє її, відчуває її біль. А приймаючи ближнього у своє страждаюче серце, людина приймає у своє серце Христа, Котрий сповнює її Своєю невимовною утіхою» . Отже, через жертовну любов одне до одного, в сім’ї перебуває сам Христос. Сім’я, в любові,  в свою основу покладає самого Христа.
Це розуміння сім’ї можемо упорядкувати в певну формулу сімейного щастя:

чоловік + дружина

(любов + жертва)

<=> утіха у Христі Іісусі

Сімейне щастя =


«Кожна…сім’я має унікальну можливість збудувати свій життєвий уклад на головних християнських чеснотах – вірі, надії, любові. Це відкриває шлях до радості і щастя в сімейному життя».

В такій сім’ї чоловік перетікає в дружину і навпаки, а через те обоє перебувають у Христі.  Дружина віддає чоловікові довіру, відданість і послух, вона перебуває під покровом і захистом свого чоловіка. Чоловік господар дому, але одночасно, як глава сім’ї, відповідальний за устрій дому, за порядок, а також, він є тим, хто носить тягарі свого дому. Дружина як вірна помічниця свого чоловіка, допомагає нести йому тягар дому, сама стає учасником устрою дому. Через несіння жертовності і любові в сім’ю входить Третій – Сам Господь. Перебуваючи в Христі, навіть на відстані любов і вірність чоловіка до дружини і, навпаки, незмінні аксіоми сімейного устрою. Якщо основою сімейної будови є Господь, то не страшні для такої сім’ї ніякі «земні буревії».

Шлюб обумовлений ідеєю зв’язку єдиного чоловіка і єдиної жінки. «Це відкриття однієї особистості іншій особистості…а це завжди єдине і неповторне явище» . В цьому явищі розкривається єдність любові через жертву, певного єдиного організму, який при обмеженні однієї із сторін, перестає функціонувати весь організм.

Преподобний Паїсій зауважує, що «якщо довіряти Богові, то всі проблеми вирішуються гладко» , при цьому слід пам’ятати, що «терпіння починається з любові. Щоб ти терпів людину, тобі має за неї бути боляче. Терпіння рятує сім’ю від руйнування» . Адже, частими причинами руйнування стають дрібні малозначущі речі, які, як згодом вияснюється, можна б було стерпіти, а в кінцевому результаті, - простити.

Святитель Феофан Затворник, говорячи про шлюб, відзначає, що «одруження має багато утіх, але супроводжується й багатьма тривогами и скорботами, іноді й дуже глибокими…тепер ви разом. І радості сильніше, а скорботи легші – діляться навпіл» . Тому слід завжди бути готовими сприймати сім’ю цілісно з усіма її добротами, утіхами й труднощами, але звісно центром людських відносин є жертовна любов.

Преподобний Паїсій Святогорець, вказуючи нам на недоліки кожної людини, зокрема зауважує, що «Благий Бог улаштував все так, щоб маючи дари людина допомогла іншій, а маючи недоліки, смирилася»  . І підсумовуючи бачення людських відносин, наголошує: «Весь секрет у смиренності». В будь-яких сімейних конфліктах слід пам’ятати, що обоє з подружжя можуть бути винними, але при цьому, зауважує преподобний Паїсій, що «…бувають випадки, коли можуть мати рацію і чоловік, і дружина».

Але при розв’язанні конфліктних ситуацій ми повинні завжди ставитися так, «як цього вимагає Божественна справедливість» .

Та при всіх плюсах і мінусах сімейного життя подружжя повинні довіряти своє життя Божественному Промислові, тобто, довіритися Богові, а не власному егоїстичному плануванню, віддаляючи Бога на задній план, або й взагалі, усуваючи Його із свого життя. Довіра до Бога в сімейному житті має величезне значення, адже така довіра повинна також наповнювати любов’ю. «Така любов…є благословенням і даром Божим».

 

Священик Михаїл Коник,
голова відділу у справах сім’ї
Львівської єпархії УПЦ
(м. Львів)