1 жовтня відмічається Міжнародний день людей похилого віку. Питання щодо людей цієї вікової категорії було підняте в раді асамблеї ООН в 90-х роках – і слід зазначити, що це питання залишається актуальним до сих пір.

Одного разу, наприкінці вересня, ми, православне молодіжне братство, сплановували подальші заходи на наступні місяці. Ми подивилися в календар і помітили, що якраз попереду 1-ше жовтня – а це досить хороша нагода, щоб провідати наш львівський геріатричний центр! Так як 1-ше жовтня припадало на будній день, ми вирішили піти туди в неділю 5-го числа.

Ми придумали цікаву ідею: ми співатимемо народні пісні для мешканців цього закладу.

Нас зустріли, як завжди, привітно; ми вийшли на середину вестибюля; тим часом дідусі і бабусі, знайомі нам ще з попередніх наших візитів, позаймали місця. Перед нашим виступом отець Назарій сказав невелику проповідь і наголосив: необхідно приділяти належну увагу старому поколінню людей і намагатися не забувати про них.

Опісля ми почали співати народні пісні. Серед них були доволі відомі: “Ой, чий то кінь стоїть”, “Ой, у вишневому саду…”. Під час співу було чути, як нам підспівували наші вдячні глядачі.

Наприкінці виступу ми роздали стареньким невеличкі подарунки. Одна бабуся сказала нам: “Дякую вам, що не погордили, прийшли до нас”…

Наш виступ був дуже гарним і душевним. Ми присвятили його саме для них, старих і немічних людей, котрим так часто не вистачає елементарної уваги; нам хотілося подарувати їм маленьку радість в цей недільний день – хоча б у вигляді тих самих пісень. Їм так мало треба – зате яка велика радість поселяється в них після кількох хвилин приділеного їм часу. Для них це – як ковток свіжого повітря…

Вони дивляться на нас довірливим, майже дитячим поглядом, і ти розумієш – їх не можна забувати і покидати…

Пам’ятаючи про цих людей, пам’ятаймо про наступне: старість неминуча і для нас самих – і в дуже швидко ми також потребуватимемо підтримки і допомоги…