Інтерв’ю з єпископом Львівським і Галицьким Філаретом

1. Віруючі  люди називають сім’ю «Малою церквою». Народна мудрість свідчить: «Міцна сім’я – міцна держава». А от сучасний світ стає дедалі небезпечнішим для батьків і дітей. Ваше Преосвященство, які загрози для інституту сім’ї Ви можете визначити як найбільш руйнівні?

Сьогодні людство зіткнулося з неконтрольованістю власних деструктивних інстинктів. Відстоювання індивідуалізму і задоволення власних інстинктів призводить до руйнації поняття сім’ї як «малої Церкви», адже гедоністичні настрої сучасного суспільства не можуть бути підвалинами традиційної християнської сім’ї.  Заперечення традицій, безвідповідальний індивідуалізм ведуть до нездорової конкуренції і конфронтації. І, на жаль, це спостерігається не лише у соціумі, але навіть у колі близьких людей, що  є першопричиною руйнації моральних норм сім’ї і суспільства в цілому.

Сучасне суспільство шукає нові орієнтири свого життя, які далекі від християнських істин, які своїм існуванням заперечують факт самого буття в Бозі. Західні технології виховання: гендерна  ідеологія, пропагування шкідливих звичок під виглядом боротьби зі СНІДом, культивація насильства через ЗМІ, кінопродукцію та індустрію інтерактивних розваг тощо -  глибоко руйнують  поняття сім’ї і сімейного виховання. А основою цих нововведень у свідомість пересічного українця є впровадження технологій «ювенальної юстиції». І хоча у нашій державі немає  єдиного закону про ювенальну юстицію, та існує ряд технологій, що є передумовами введення даної системи. Ювенальна юстиція –  це не якийсь певний владний орган, а ціла система установ та нормативних правил, що є контролюючим чинником над сім’єю. Загроза для сім’ї полягає у тому, що створюється інша система цінностей, і сучасна сім’я змушена жити за цією системою, в іншому випадку, з «інакомислячої» сім’ї будуть вилучені діти, щоб їх навчити мислити за системними поняттями ювенальної юстиції.

Добре видно основну ідею  ювенальної юстиції, її основну спрямованість. Вона носить в собі, по суті, антихристиянський характер, вона робить ворогами батьків і дітей, вона руйнує можливість християнського, і не тільки християнського, а просто морального виховання дітей.

2.  Стосовно ЮЮ існують протилежні думки. Апологети  ЮЮ обіцяють, що її  запровадження зменшить підліткову злочинність і забезпечить права дитини. Ви, навпаки, вважаєте ЮЮ руйнівною силою. Чому?

Технології ювенальної юстиції несуть, справді, загрозливу та руйнівну силу для підвалин християнської моралі в цілому і, зокрема, тої частини, що стосується самої сім’ї і традиції сімейного виховання.  Спочатку хотілося б сказати про те, звідки взялася ювенальна юстиція. Ми  бачимо, що її впроваджують, як  тепер кажуть, «певні сили», не посилаючись на конкретних людей чи органи влади, чи організації. Це все ті ж сили, які сьогодні управляють засобами масової інформації, а завдання цих сил полягає здебільшого в розпусті людей і руйнуванні християнського духу. В основному мета і зацікавленість ювенальної юстиції полягає не в тому, щоби дітей рятувати,  про це і розмови не може бути. Де, як не в сім’ї, краще жити дитині? Де вона може отримати краще виховання, як не від батьків? Це інакші речі, які спрямовані на щось інше – на те, про що Господь попередив ще набагато раніше в Євангелії: «І ось піднімуться діти на батьків і вб’ють їх» (Мк. 13:12). Ми знаємо, що  ювенальна юстиція на Заході призвела до негативних наслідків, зокрема, зросту дитячого суїциду, дитячих психоневрозів тощо. Втручання у сім’ю спричинило й  руйнацію пошани до батьків та дорослих. Відстоювання повних прав дітей заперечує одну із основних функцій батьківства – виховувати. Так, наприклад, у Франції, дитину після 3-ох років можна лишень попросити зробити те чи інше, а якщо вона цього не бажає робити, то вона має на це беззастережне право. Дуже часто на Заході штучні технології ювенальної юстиції перетворюють дитину на своєрідний «товар», який передається з однієї прийомної сім’ї в іншу.

Наша Церква не стоїть осторонь проблем, пов’язаних з введенням технологій ювенальної юстиції в Україні, розуміючи їх реальну загрозу для  сім’ї і держави в цілому. Так, 28 травня 2010 року Священний Синод УПЦ виступив із зверненням, в якому зазначено, що «Українська Православна Церква вважає за недоцільне впровадження в Україні системи ювенальної юстиції», і це дещо змінило в Концепції розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні. 4 лютого 2013 року на Архієрейському Соборі була прийнята «Позиція Церкви щодо реформи сімейного права і проблем ювенальної юстиції», в якій зокрема зазначається:  «Церква стверджує, що держава не має права на втручання у сімейне життя, крім випадків, коли існує доведена небезпека для життя, здоров'я і морального стану дитини та коли цю небезпеку не можна усунути через допомогу батькам і через методи переконання. При цьому дії державних органів повинні бути засновані на чітких і однозначних правових критеріях. Саме батьки повинні визначати методи і форми виховання дітей у межах, окреслених необхідністю забезпечення життя, здоров'я і морального стану дитини. Це є Богом визначеним правом і обов'язком батьків. Неприпустимо, щоб втручання держави в життя окремих сімей, яке бачиться виправданим лише у виняткових ситуаціях, призводило до підриву інституту сім'ї прямим державним або громадським регулюванням сімейних процесів, до обмеження прагнення батьків виховувати дітей у традиційних культурних, релігійних, соціальних та інших цінностях».

Як бачимо,  Церква активно відстоює недоторканість сім’ї і сімейного виховання дітей.

В українському законодавстві не використовується  термін «ювенальна юстиція», його замінено на «кримінальну юстицію для неповнолітніх». Хоча я вважаю, що це, насправді, й надалі йде системне впровадження на законодавчому та адміністративному рівнях технологій ювенальної юстиції паралельно з масовою інформаційною війною проти християнських моральних цінностей.

3. ЮЮ як прапор піднімає «захист прав дитини». Як Ви, Ваше Преосвященство, оцінюєте це піклування  про права дитини?

Християнство від свого початку відстоювало права людини, і дитини зокрема. Але права –  у світлі Христового віровчення. Те, що пропонує нам ювенальна юстиція, руйнує Євангельські істини. Церква через 5-у заповідь вчить нас шанувати своїх батьків, а ювенальна юстиція,  навпаки, проповідує непослух батькам, зневажання батьківського авторитету, що руйнує  корінь християнського розуміння батьківства і сім’ї в цілому.

Коли виховувався я особисто, то в той час ніхто не говорив про «права дитини», але всюди на кожному кроці відбувався «захист дитини». Сьогодні ми бачимо підміну цінностей: нібито і захист є, але він сьогодні направлений не на те, щоби захистити дитину, а на те, щоб захистити такі її права, яких у неї по природі бути не може. Дитина покликана в світ Господом, і батькам дана влада і повноваження від самого Господа виховувати дітей. Для того щоби звершувати добрі справи і жити за християнськими чеснотами та заповідями Господніми – так званого «права» не треба, а все решта від лукавого. Всі права, які лежать за межами Божої правди і Його впливу, є не що інше як протистояння зла добру.

Треба подивитися на те, які засоби впроваджує ювенальна юстиція, з допомогою котрих ці «сили», ці органи намагаються виховувати дітей.  Дитину спонукають  жалітися на батьків, доносити на них у школі,  в міліції та лікарні, по телефонах «довіри»,  говорити про те, що батько не дозволив проїхати на велосипеді у дощову погоду, що мати не дозволила з’їсти цукерку перед обідом, або батьки обмежують дитину в грошах  або ж «не розуміють її» і т.п. І саме після цього починається так званий захист прав дітей. Спочатку батькам повідомлять компрометуючі їх  факти, а потім попередять: або ви будете «ставитись до своєї дитини по-людськи» або…!  Ви бачите, що найжахливіше – дітей роблять ворогами батьків.

Конвенція про права дитини  не відповідає ні християнській доктрині сім’ї, ні національним інтересам України, хоч містить  ряд пунктів, які мають цінність для нашого суспільства. Вона звужує права батьків, а права дитини виносить на перший план – права дитини є передусім. Тим самим, сучасні технології соціальної сфери ювенальної системи скеровані на протиставлення батьків і дітей, на конфлікт. Вони закликають дитину жити за своїм розумінням і сприйняттям світу. Технології ювенальної юстиції пропонують  антихристиянські цінності життя, за якими повинна жити сучасна дитина, а також, зазіхають на право батьків виховувати дітей у православних традиціях, таких як піст, молитва, послух тощо.

4.  Щодня  телебачення жахає глядачів різноманітними сюжетами про насильство в сім’ї. Та, напевне, ніхто краще за священика не знає, як насправді  живе  родина в сучасній Україні.  Невже проблема домашнього насильства є настільки актуальною, щоб заповнювати собою телеекрани і шпальти газет?

Я думаю, що ні, хоч категорично не заперечую, оскільки випадки домашнього насильства  сьогодні існують. І під впливом таких передач  ця прикра тенденція буде зростати. Сюжети насильства у сім’ї, які заповнюють телеекрани і шпальти газет, є нічим іншим як технологією промивання мізків, яка укорінює у свідомості нашого суспільства переконання про повсюдне насильство, а звідси прийняття висновку – нам потрібна обов’язково ювенальна юстиція, яка буде заглядати у кожну шпарку сім’ї, щоб не допустити  насильства.
Сьогодні, як не прикро, ініціатива в руках феміністичних, так званих жіночих правозахисних, гендерних організацій і різноманітних західних благодійних фондів, які  під виглядом  відстоювання прав дітей та жінок та запобігання домашньому насильству  створюють образ сім’ї як небезпечного середовища для дитини. Через ЗМІ із свідомості наших людей витісняють християнське уявлення про те, що батько – голова сім’ї, мати – берегиня, сім’я – це любов, взаєморозуміння і взаємодопомога, а діти, щоби бути щасливими, мають слухатися і шанувати батьків.

Я вважаю, що потрібно для нашої молоді показувати більше позитивних прикладів сімейного благополуччя. Тому що екранізація насилля у сім’ї несе ще одну загрозу для нашого суспільства – це страх одружуватися: багато молодих людей сьогодні вважають:  навіщо створювати сім’ю, краще жити в так  званих громадянських шлюбах, воно, мовляв, може й відвернути насилля в сім’ї. Негатив, який ллється з екранів телевізорів, шпальт газет, інтернету, породжує певний невроз цілого суспільства. А реальний приклад благополучності сім’ї буде народжувати й позитивне відношення до створення сім’ї.

5. Малозабезпечені і багатодітні сім’ї отримують від держави  матеріальну допомогу через служби соціального захисту, які працюють у кожному районі. Але от вже створено нову структуру – Центри соціальної  служби для сім’ї, дітей та молоді, інакше кажучи, мережу соціальних працівників. Вони не мають жодної можливості матеріально допомагати сім’ї , їх функція – збирати інформацію про стан справ в сім’ї  (матеріальний, побутовий, моральний, психологічний., здоров’я…) і  робити висновки щодо спроможності сім’ї  належно виховувати дитину і забезпечувати її  права. Ваше Преосвященство, чи не вбачаєте Ви небезпеки для сім’ї в діяльності соцпрацівника?

По-перше, наскільки мені відомо, нічого нового не створювалося. Служба у справах дітей створена давно,  в 2007 році її лише реформували, змінили назву з «неповнолітніх» на «дітей» і розширили штат. А що стосується соціальних працівників (фахівців із соціальної роботи), то це збільшення штату центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді –    введено нову штатну одиницю із певними функціональними обов’язками.

По-друге, ми повинні чітко розмежовувати працівників служби у справах дітей, які мають контролюючі функції, і фахівців із соціальної роботи, які мають функції соціальної допомоги сім’ї.

Я думаю, що, якщо об’єднати ці обидві функції, то, звичайно, можна побачити західну технологію ювенальної юстиції.

Наприклад, аналізуючи роботу соціальних працівників у США, слід зауважити, що їхні функції полягають якраз у всебічній допомозі сім’ї. Тобто, завдання такого соцпрацівника – допомогти асоціальній сім’ї адаптуватися  до побутових реальностей сьогодення, а якщо ситуація не виправляється, поінформувати про це відповідні ювенальні органи.

А тепер, що стосується фахівців із соціальної роботи в Україні або, просто кажучи, соцпрацівників. Їхня функція – проінспектувати (різними засобами) кожну сім’ю, де є діти, скласти акти, сформувати бази даних, виявити сім’, які опинилися в складних життєвих умовах, і забезпечити їм соціальний супровід. Цей супровід означає  переважно організацію  консультацій із спеціалістами та постійний нагляд за ситуацією в сім’ї.

Рішення про вилучення дитини соцпрацівник прийняти не може. В Сімейному кодексі України чітко зазначено, що вилучення дитини із сім’ї може відбуватися лишень за рішенням суду чи постановою прокурора, а це можливо тільки за умови реальної загрози життю і здоров’ю дитини. При тому створюється відповідна комісія з кількох представників компетентних органів.  Проте слід пам’ятати, що саме документи та висновки, подані соцпрацівником, можуть бути основою для рішення суду чи прокуратури щодо подальшої долі дитини і батьків. Як показав сумний досвід Полтавської області, де впроваджено пілотний проект з ювенальної юстиції, фахівці з соціальної роботи можуть допуститися трагічних помилок.

Тому я прихильник позиції Церкви, що має бути відповідальність соцпрацівників перед законом. Вважаю, що  з ними потрібно проводити просвітницьку роботу щодо усвідомлення ними відповідальності перед Богом і суспільством. Упорядковуючи бази даних соціально незахищених сімей, вони повинні бути свідомі того. що цією інформацією будуть користуватися служби ювенальної юстиції, що може бути небезпечним для цих сімей.
Зауважу, що, кожен з нас повинен, з одного боку, бути законослухняним, а  з іншого  - вміти відстоювати свої права і знати, які небезпеки чатують на нас у зв’язку із стрімкими змінами у суспільстві. Роздавати направо-наліво свої персональні дані, довірливо підписувати якісь акти, брати участь у різних анкетуваннях тощо – це не завжди безпечно. Краще сім разів подумати, щоб лише раз поставити десь свій підпис.

6.   Дітей, яких вилучають з сім’ї, передають у прийомні родини, зокрема, закордон. Пересічний громадянин скаже: «Ну і добре. Там  дитина не знатиме біди». А яке Ваше ставлення до практики міжнародного всиновлення?

Негативне. Я не знаю, що гірше ще можна уявити, про яке виховання дитини може йти мова. А коли їх відбирають, в які сім'ї їх віддають або в які установи направляють? Вони що, там, з чужими людьми, отримають найкраще, отримають любов? Любов  є тільки в сім’ї!  На Заході  в багатьох країнах вже узаконено, що,  коли дітей забирають, їх нерідко віддають в так звані сім'ї одностатеві, де відбувається цілковите розбещення цих дітей. Крім того, практично не можливо відстежити,  де ці, наші всиновлені  за кордоном  діти, як складається їх доля. Наприклад, якщо наші дипломатичні представництва  могли б щось довідатись про усиновлену дитину до її 16-ти років, то після 16-річного віку – нічого невідомо, і прикладів є безліч. Прикрим фактом для Церкви є й те, що діти, яких всиновлюють за кордоном, у більшості своїй поривають зв’язок з Матір’ю Церквою, порушується традиція, християнське  виховання.

7.    УПЦ  висловила своє негативне ставлення до запровадження в Україні ЮЮ. Та, на превеликий жаль, процес введення цієї руйнівної системи не зупинився. Чи залишаються у Церкви якісь можливості впливати на ситуацію?

Ми з Вами говорили про те, що Церква не стоїть осторонь державотворчих процесів, їй не байдужа доля її дітей. Тому Церква шукає можливість вплинути  на ситуацію в Україні, щоб убезпечити сім’ю від негативних впливів ювенальних технологій.  Маємо надію, що з Божою допомогою, здоровим силам громадянського суспільства вдасться ввести юстицію для неповнолітніх в такі межі, в яких вона захищатиме сім’ю та дитинство, а не руйнуватиме їх.

Насамперед, Церква молиться за благополуччя кожної сім’ї, щоб Господь не допустив руйнації одвічних норм християнської сімейної моралі.

Сучасний священик має бути обізнаний щодо сьогоднішніх загроз моральному і духовному життю. Для вірян слово священика – єдина беззаперечно достовірна інформація, надійна підтримка у складних ситуаціях і дороговказ у плутанині  сучасних  життєвих доріг. Тому вважаю за потрібне інформування священства в цьому напрямку через проведення певних семінарів, круглих столів, через православні ЗМІ  тощо. Священик, як проповідник і порадник, повинен бути компетентним у наданні допомоги сім’ї в тій чи іншій ситуації, що складається у сучасному глобалізаційному суспільстві.

Також в Церкві існують профільні відділи, які співпрацюють з державними органами влади, громадськими організаціями, батьківськими комітетами щодо збереження традиційних християнських сімейних цінностей.

Дякуємо за відповіді, Ваше Преосвященство. Сподіваємося на співпрацю.

Марія Алтухова.  Батьківський комітет Львівщини