Головне меню

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ

Голови відділу Української Православної Церкви по взаємодії з Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України,

архієпископа Львівського і Галицького

Августина

всечесному духовенству, боголюбивому чернецтву і всім вірним чадам Львівської єпархії Української Православної Церкви,

православним генералам і адміралам, офіцерам, прапорщикам і мічманам, сержантам і старшинам, солдатам і матросам та усім службовцям Збройних Сил та інших військових формувань України

Христос воскрес!

"Нині вся ісполнишася світа,

небо же і земля і преісподняя"

(Тропар 3-ої пісні Пасхального канона)

Улюблені у Господі всечесні отці,
дорогі брати і сестри,
шановні військовики України!

Радість переповнює нині наші серця, істинна радість, яку не може ні дати, ні відняти світ чи хтось із людей. До такої радості нас закликає Свята Церква, щоб хоча б на деякий час ми відірвалися від суєти і прилучилися до світлої урочистості, яка є початком блаженного вічного буття.

Серце наше завжди радіє, коли успішно, переможно завершується будь-яка добра справа. А сьогодні ми "смерті празнуєм умерщвленіє, адово разрушеніє, іного житія нового начало". Від спорожнілого Гробу Христового світло Його Воскресіння розлилося по всьому світу, наповнюючи життя істинним смислом. Це світло вже бачили у сутінках старозавітніх часів пророки, це світло осяювало проповідь апостолів, і радість Воскресіння давала їм, а також християнським мученикам незламну силу своєю кров'ю і своїм життям свідчити про Божественне походження Євангельської істини.

Святий апостол Павло говорить, що "Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих" (1 Кор. 15, 20). Померши, Іісус Христос душею Своєю зійшов як Бог в ті глибини пекла, де не було ні радості, ні світла, ні надії. Син Божий не міг померти звичайною для нас смертю, але Бог так любив і любить людей, що вся трагедія людського буття аж до смерті лягла на Єдинородного Його Сина, включаючи і страшний стан богопокинутості, розлуки, момент втрати єдності Боголюдини Іісуса Христа з Отцем Небесним: "Боже Мій, Боже Мій! навіщо Ти Мене покинув?" (Мф. 27, 46). Але і через це повинен був пройти Спаситель світу, щоб Своєю смертю подолати смерть і тим, що в гробах, подарувати життя.

Тепер смерть ми обгрунтовано називаємо успінням, тимчасовим сном. Адже коли вмираємо в Бозі - відходимо не в місце відчаю і богопокинутості, а до Бога, Який возлюбив нас настільки, що Сина Свого Єдинородного, Возлюбленого, дав задля нашого спасіння, для того, щоб ми мали вічне життя з Ним. Бо як Христос помер і воскрес, так і усопшого через Іісуса Бог приведе з Ним (1 Сол.4, 14).

Тому для справжніх християн не існує більше смерть, і ми не повинні сумувати і тужити за покійниками як інші, що не мають надії (1 Сол. 4, 13).

Всі ми - вічно живі у Господі Іісусі. І все наше земне життя має бути спрямоване до того великого дня Господнього, в який Він знову прийде на землю, щоб запросити нас до Царства Його любові. Тому нехай кожен прожитий нами день буде наповнений вірою, молитвою, благочестям, чистотою, добрими справами, щоб душа і тіло після справжнього покаяння вже не осквернялися ніякими гріхами.

Свята Церква постійно нагадує нам: хоча ми тимчасово і знаходимося на цьому світі, на землі, однак живемо ради вічності, ради Господа вічності. Тому яка взагалі смерть може нам зашкодити? Які люди, демони, богоборці, христоборці, гонителі Церкви можуть нас залякати? Ніхто і ніщо.

Ми покликані до вічного життя, ми повинні стати оновленими людьми, бути народом новим. Там, де темно, - маємо бути світлом, де немає віри - повинні принести впевненість віри, де немає надії - мусимо подарувати надію, де згасає любов - ми зобов'язані горіти непереможною любов'ю. Гріх не повинен володіти нашою природою: ми покликані до святості, до Богоуподіблення по благодаті. Ми повинні своїм життям свідчити істину Воскресіння і нести цю благу звістку всьому світові.

То ж возрадуємось в цей день і возвеселімося! Христос кожному, хто вчора разом з розсудливим розбійником молився:"Пом'яни Мене, Господи, коли прийдеш у Царство твоє", говорить: "Сьогодні ж будеш зі Мною в раю" (Лк. 23, 42-43). Той, хто розуміє, що Воскресіння настає тільки після Голгофи і Хреста, хто без нарікання несе свій життєвий хрест, хто з надією на Бога переносить спокуси, що походять від світу, плоті і диявола, хто мужньо бореться зі злом у цьому світі - тільки той сьогодні бачить Воскресіння духовними очима. Такого християнина переповнює невимовна радість, відчуття часу зникає, і він відчуває повноту "восьмого дня", якому не буде кінця. І як втішно звучать слова свт. Іоана Златоустого, які читаються в пасхальну ніч в кінці утрені: "Всі насладітеся піра віри: всі восприімите богатство благості. Ніктоже бо ридаєт убожества, явися бо общеє Царство. Ніктоже да плачет прегрішеній, прощеніє бо от гроба возсія. Ніктоже да убоїтся смерті: свободи нас Спасова смерть".

Нехай Воскресіння Христове надихає нас на подвиг чистоти і праведності, на подвиг праці, труда заради духовної радості тут, в земному житті, і радості вічної в Царстві Божому. Амінь.