Арсеній Желиборський

Арсеній Желиборський (Желиборський Андрій; 1618-18.09.1662), єпископ Львівський і Кам'янець-Подільський Західноруської  митрополії. Походив з шляхетської родини, з 18 років служив у війську, потім жив при дворі кор. Владислава IV у свиті вельможі Адама Казановського. Після смерті 1 березня 1641 Львівського єпископа Ієремії (Тисаровського) 23-річний Желиборський був обраний на Львівську кафедру. Проте вибори, що пройшли без відома митр. свт. Петра (Могили) і не в кафедральному місті, були митрополитом анульовані. На повторних виборах, проведених намісником митрополита ігуменем Леонтієм (Шитиком), було висунуто 2 кандидати - шляхтичі Желиборський і Данило Балабан. Король пожалував привілей Желиборському, і той, після прийняття чернецтва з ім'ям Арсеній, був хіротонізований на єпископа Львівського 17 лист. 1641 р. в Луцьку (управляв єпархією з червня 1641). Оскільки утиски православних з боку уніатів у Львівській єпархії посилювалися, Арсеній в 1647 р. їздив на сейм до Варшави, щоб домогтися дотримання прав православних. Епископ Арсеній активно займався видавничою діяльністю, його піклуванням і частково в заснованій ним друкарні були надруковані: «Поучение новопоставленному иерею» (1642), «Наука о тайнах церковных» (1642, передрук соч. Сильвестра (Косова) «Дидаскалия, или Наука о семи таинствах»), Требник (1645), Служебник (1646), Номоканон (1646) і Псалтир (1648). Під час повстання під керівництвом Богдана Хмельницького еп.Арсеній перебував у тісних стосунках з ним і московським урядом. У 1657 р., будучи одним з претендентів на Київську митрополію, послав до Москви з важливим політичним дорученням посольство, що побувало також у Богдана Хмельницького. Після смерті Хмельницького, у зовсім іншої політичної ситуації сприяв гетьману Івану Виговському у його зносинах з польським урядом, за що здобув заступництво короля Яна II Казимира.