Свято-Троїцький храм

м. Львів, вул. Антоновича, 100

Настоятель: протоієрей Володимир Шарабура

Від покоління до покоління переходили мрії галицьких православних про свій храм в ім'я Святої Трійці. Нарешті, у 1902 році його було побудовано, однак, через конфесійні амбіції львівської влади (назва храму не повинна була нагадувати про колишню православну церкву на місці нинішнього собору св. Юра), новий храм почав називатися Свято-Георгіївським.

Протягом десяти років після розпаду СРСР і напівкримінального "перерозподілу" церковної власності це був єдиний канонічний православний храм у Львові. Саме йому випало прийняти нові сотні львів'ян, що побажали охреститися або воцерковитися. Певна річ, невеликий храм не був розрахований на таку кількість парафіян, яка до того ж швидко зростала. Всім знаходилося у Львові місце - від адвентистів до мормонів, лише канонічному Православ'ю, як колись Спасителю, не було, де прихилити голову...

Наприкінці 90-х років у Львові була зареєстрована свято-Троїцька громада. В листопаді 2003 року через невелику приватну фірму громада купила приміщення колишнього цеху розореного об'єднання "Кінескоп" на вул. Антоновича. На тих руїнах і найбагатша уява не могла б уявити собі храм. Однак, існує легенда, що він все ж таки був саме тут у давні часи. В разі підтвердження версії, місце має подвійну благодать: тут завжди присутній ангел-хранитель колишнього храму, якщо будували його православні. І постійно служиться незрима і нечутна для нас Літургія.

Благословив о. Володимира на будівництво храму ще у 1994 році прозорливий старець Псково-Печерського монастиря архімандрит Іоан Крестьянкін (+ 2007 р.). Але, як водиться, де богоугодна справа - там спокуси і перепони. Виснажлива бюрократична тяганина, завали будівельні й "завали" невідкладних справ, проблеми, створені з нічого податківцями, реальна загроза повного банкрутства і закриття фірми р. Б. Ірини, що прийняла на свій баланс цехове приміщення... В таких випадках звертаються за порадою до духоносних старців, тому о. Володимир і р. Б. Ірина поїхали у Почаївську Лавру до схиархімандрита Димитрія (+ 2005 р.). Було це за три тижні до Пасхи 2004 р.

Незабутнє і перше наше храмове свято - Тройця 2004 р. Частина підлоги розворочена, заповнена щебенем та битим шклом. Все інше - теж "в процесі"... Уявіть собі гостей в квартирі під час ремонту. А тут не просто гість - архиєпископ Львівський і Галицький Августин проводить першу архієрейську службу.

Океан квітів і зелені буквально затопив храм, покриваючи любов'ю парафіян всі наші будівельні негаразди. І тоді владика сказав знаменні слова:
- Погляньте, скільки сьогодні живих квітів, як гарно! Хай ніколи в храмі не буде квітів штучних. І взагалі - ніякого обману, а тільки повна і свята правда в усьому.

Враховуючи ситуацію з підлогою, владика дозволив не ставати на коліна під час уклінних молитов. Та, коли вони розпочалися, більшість присутніх тим дозволом не скористалася.
...За п'ять років існування свято-Троїцького храму в ньому не було жодної штучної квітки.

Крім проблем будівельних, повстала ще одна, дуже серйозна: не було Плащаниці! А як без неї проводити богослужіння від Пасхи до Вознесення?.. Звичайно, була велика надія, що Господь і це управить. Так і сталося.

Одразу після приїзду - новина: телефонував незнайомий художник і питав, чи потрібна свято-Георгіївському храму (о. Володимир був там ключарем) старовинна Плащаниця, яку він сам відреставрував. А якщо не потрібна, то якому храму її віддати?

Це було, поза всіляким сумнівом, явне чудо. Звичайно ж, пропозицію було відразу прийнято. Так у свято-Троїцькому храмі з'явилася прекрасна Плащаниця, виготовлена у Санкт-Петербурзі 130 років тому. Точний вік реліквії вдалося встановити з фрагментів газет, колись використаних для прошарування. Що особливо цікаво - Плащаниця пролежала у художника 30 років без реставрації, а от саме тепер владно нагадала про себе, неначе дочекалася своєї пори. І привела у храм Володимира Фольварочного. В радянські часи він, як організатор краєзнавчих музеїв, нерідко рятував від знищення і сам реставрував святині розорених храмів. У свято-Троїцькому храмі є пожервувані ним старовинні ікони та срібна чаша. Сам Фольварочний не лише створив архітектурний проект храму, пристосований до первинної споруди, але й охрестився і взяв шлюб саме тут. Його ім'я стоїть першим номером у церковній реєстраційній книзі. Але вся ця історія - тема для окремої розповіді...

Поступово облаштовується і багатіє святинями храм.

Його відвідують чудотворні ікони - кровоточивий образ Спаса з Оренбурга, мироточивий образ Царя-страстотерпця Миколая ІІ, унікальний Миколай-Чудотворець Чорнобильський (з дзвіночками), дерев'яна різьблена ікона св. ап. Андрія Первозванного, яку приніс у 2007 р. православний хресний хід з Грузії. Нещодавно в храмі був ковчег з чесною главою св. папи Климента... Всього і не перелічити.

В будь-яку погоду приходять на служби літні люди, навіть на милицях. Мати-подвижниця привозить на інвалідному кріслі дорослого сина. Дуже багато молоді. Родина з двома-трьома дітьми на недільній службі - звичайне явище. Одного разу серед тижня зовсім молода жінка привела до Причастя аж чотирьох своїх дітей - трьох дівчаток від 3 до 6 років в однакових капелюшках і немовля-сина.

Якщо на першій службі було до 40 чоловік, то дуже скоро чисельність парафіян виросла до 300. З Великого посту 2008 року почалися щоденні богослужіння (до того були по суботах, неділях і у свята), а з літа - дві недільні Літургії, на які приходить в середньому 500 чоловік, у свята - до 600-700.

З 2005 року працює недільна школа, яку відвідує (у трьох вікових групах) 60 дітей.

З 2004 року в храмі повінчалися 32 пари. З 2005 року охрещено 40 дітей та дорослих (для них у 2008 році влаштований баптистерій). Сподобилися православного погребіння 194 усопших.

4 січня 2009 року свято-Троїцький храм наповнив довкілля урочистим багатоголоссям восьми дзвонів, освячених владикою Августином за участю настоятеля і священиків храму, в присутності сотень парафіян. Відчувалося загальне піднесення від того, що храм заговорив, нарешті, у повний голос.