Великопісне послання 2006

 

Послання

архієпископа Львівського і Галицького

Августина

НА ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО ПОСТУ

всечесному духовенству, боголюбивому чернецтву і всім вірним чадам Львівської єпархії Української Православної Церкви,

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Дякуймо Милосердному Господу за те, що Він знову являє нам Свою незбагненну милість, знову дарує нам, грішним, благословенний час для належного, щиросердечного і плідного покаяння – Великий піст.

Очевидно, дехто з нас рідко, вкрай рідко розмірковує про вічність… Занурені в житейське море турбот і пристрастей, ми не помічаємо, як летить час, як минає день за днем, наближаючи нас до неминучого кінця… А при цьому світ все більше тоне в гріхах, які вже виставляються як норма, до них на кожному кроці закликають барвисті сяючі реклами… Все більше і більше людей вже не соромляться грішити, - навпаки, коли хтось намагається жити праведно – на нього дивляться як на дивака, або навіть ненормального. Нас засліплює гріх, нині для кожного є велика небезпека стати сліпим, навіть не усвідомлюючи цього. Сліпий Вартимей, історією про якого Свята Церква розпочинає підготовку своїх вірних до днів Великого посту (Лк. 18, 35-43; Мк. 10, 46-52), як ми знаємо, розумів, що він сліпий, і прагнув прозріти. Ми ж впевнені, що бачимо добре, бачимо все і бачимо правильно. А це дуже небезпечно!

У своїй гордині ми сприймаємо як належне те, що маємо: життя, здоров'я, силу, таланти, успіхи - не задумуючись про Джерело всього – про нашого Творця. Є частина вірних, які заходять у храм Божий або «для годиться», або свічку поставити, або за требами. Церкву перетворюють на один з інститутів із «сфери послуг»: охрестити, повінчати, відспівати чи відслужити молебень – не усвідомлюючи зміст і сенс молитви. Відшукуємо і колекціонуємо старовинні пошкоджені ікони, дбайливо їх реставруємо, захоплюємося ними на виставках. Це добре! Але погано, що в той же час байдуже проходимо повз жебрака, гидуємо п'яним, відвертаємося від нужденного, забуваючи, що перед нами – живий образ Божий, хоч і пошкоджений гріхом… Є й такі, що, бачачи наші гріхи, з презирством відвертаються від нас, бо переконуються, що ми не кращі від тих, кого осуджуємо…

Людина може бути сліпою як в особистому житті, так і в своєму ставленні до непростого життя інших. Ми буваємо сліпими у питанні розуміння (чи, точніше, нерозуміння) стежок Божих в історії. У цій сліпоті забуваємо про Божу Премудрість і Боже Провидіння, про те, що все в житті, без винятку, має свій глибокий смисл, що Господь, Який всім хоче спасіння, справді – с п а с а є ! (Пс. 67, 21).

Головна наша біда полягає в тому, що вважаємо себе цілком зрячими і тому не волаємо до Господа, не просимо прозріння, як благав Іісуса про дар зору Єрихонський сліпий. А Господь стоїть біля серця людини, стукає (Откр. 3, 20) і терпеливо чекає, коли ж людина схаменеться і запросить Його увійти… Творець стукає у наші серця всіма подіями історії, всіма катаклізмами, трагедіями, знаменнями - це відчутно особливо зараз! Однак людина полюбила темряву, замкнулася у гріховному погребі і не впускає, не сприймає світло Христове, щоб просвітило її (порів. Ін. 1, 9).

Наступає час Великого посту. Молімо ж Бога, щоб сподобив нас провести святі дні Чотиридесятниці у осмисленому і добровільному утриманні, в богомислії та молитві, щоб ми щиро покаялися і стали духовно досконалішими і морально чистішими. Щоб наше серце стало, як добре зорана рілля, і було готовим для прийняття слова Божого; щоб ми прозріли і пізнали Бога в собі і в своїх ближніх і, сподобившись вшанувати Страсті Христові, увійшли в світлу Пасхальну радість. Амінь.

З ласки Божої

смиренний

Августин

архієпископ Львівський і Галицький

Великий піст 2006 року Божого,

м. Львів