Доповідь єпископа Львівського і Галицького Філарета на круглому столі: Між «відокремленням» і «симфонією»: моделі та практика церковно-державних і міжрелігійних взаємин у сучасній Україні

Тема доповіді:
«Релігійний плюралізм як політичний чинник в Україні»

Явище Релігійного плюралізму є і радикально неприйнятним духу релігійного вчення і одночасно цілком природнім для Церкви.

Чому ж це явище є таким неоднозначним для нас? В першу чергу скажімо, що якби святі апологети Церкви почули про поняття примирення з інакомисленням, себто в чисто канонічному усвідомленні «єресю», та напевно б запитали заради чого вони віддавали свої життя, скликали Вселенські собори – тобто боролись за істинність віровчення. Якби вони послуговувалися поняттям плюралізму як ним користуємося часто сьогодні ми, то нам не було б відомо таких понять як «догмат» та «канон».

Таким чином той формат плюралізму використовується як певний «гіперекуменізм», який є перш за все утопією і більш нічого. Адже попри існуючі догмати та правила Церкви оправдовуючись певними туманними ідеалами екуменізму, сьогодні часто нехтуються принципи віровчення і відчуття відстоювання істини. І що найгірше за рахунок знехтування принципами буття власної релігії.

Природнім для релігії може бути лише усвідомлення плюралізму як прояву найвищої любові у Христі, себто поваги до традицій і інтересів представників інших релігійних поглядів і конфесій. Але, що доводиться констатувати нині в нашому суспільстві – коли йде мова про акції чи піар – ми готові говорити про екуменізм, плюралізм та інші складні для розуміння простої пересічної людини поняття, проте коли діло доходить до реальної співпраці в соціальній сфері, до поваги інтересів і потреб ближніх нам конфесій ми залишаємося при своїх інтересах і стаємо озлобленими апологетами власних переконань. До речі на це я вже звертав увагу, в попередніх доповідях про церковно-державні відносини та відкритих листах.

Поняття «плюралізму» - це результат певних суспільних процесів, які людство пережило за власну історію. Релігія ж не змінна! Попри теорію догматичного розвитку, яку часто використовують не за призначенням, ми впевненні, що істинна не змінна і вона була відома самим першим християнам і відома сьогодні нам. Так чому плюралізм не був відомим першим християнам? Тому, що в християнстві є правильне розуміння до підходу у вирішенні подібних ситуацій. Це любов до ближнього! Ось єдиний правильний, встановлений Богом принцип відносин в усіх сферах людського буття: міжконфесійні відносини, міжрасові відносини, сусідські відносини.

Згадаймо проповідь апостолів – учні Христові йшли туди, де сповідувалася інша віра. Чим тоді вони керувалися? Апостоли несли інакомислячим благу звістку про Воскресіння Христове. Можна їх діям приписати плюралізм? В певному розумінні так, адже вони поважали віру тих, до кого вони прийшли і запевняли, що їх релігія може співіснувати поряд, а вже сама людина владна зробити вибір. Але чи робили вони кроки, які б зблизили дві релігії – ні! Тому сьогодні пошуки шляхів співіснування, які призводять до нехтування цінностями однієї із релігій чи то конфесій – є що не най менше злочинними.

Позиція Православної Церкви, наприклад, щодо подібних запитань конкретно висловлена святителем Філаретом, який сказав: «Не знаю, чи спасуться іновірці, але я без Православ’я загину». Ці короткі слова виражають всю повноту довгих роздумів щодо того місце чи не місце плюралізму в релігії. Ці слова висловлюють чисто християнську позицію, яка заключається в повазі до переконань ближнього, але твердій стійкості у власній релігії і охороні її від будь яких чи змін, чи пригнічень, чи асимілювань до навколишнього світу.

Те, що плюралізм в релігії має політичне походження – переконуємося і сьогодні. Свідомість сучасного звичайного українця піддається маніпуляціям щоденно. Маніпуляції на релігійному грунті використовуються найчастіше, оскільки всім відомо, що наш народ все ж довіряє найбільше Церкві, що до речі теж піддається потужній антикампанії. Тому релігійним діячам сьогодні потрібно задуматися, скільки часу наші церкви будуть брати участь у брудних політичних провокаціях?
Окремі особистості сьогодні одержимі ідеями, які базуються лише на піар-технологіях і нічого близького християнському духу з собою не несуть. Знову ж таки згадаймо мої доповіді та відкриті листи, в яких я вказував на велику шкоду від публічних церковних конфліктів, якими потішаються аналітики і експерти в області скандалів. Проте ми і сьогодні бачимо участь окремих релігійних організацій в інформаційних війнах та провокаціях.

Шкода, але часто наша сліпота призводить до конфліктів, якими користуються інші сторони, так звані «треті» зацікавлені особи чи навіть організації. Єдиний вихід з цього тупого кута – ближче спілкування церковних лідерів, які можуть зробити перший крок до реального мирного співіснування та й мало того – спільного вирішення проблем, які насправді є проблемами не окремо взятої конфесії, а загрозами релігійному світу взагалі! Огляньтесь навколо – агресивна секуляризація призведе до того, що завтра нам ніхто не повірить!

Так, плюралізм – досить демократичний і сучасний термін, але якщо Христос нам дав заповідь любові, то чому б не користуватися саме цим Богом даним поняттям. Нехай мова філософів, соціологів і політиків залишається в їхньому вжитку, а ми, представники церков, повинні жити за тим принципом, яким жили наші святі мужі, що принесли нам нашу віру – любов у Христі Ісусі.