Наближається Водохреща (19 січня) та Водохресний Святвечір (18 січня), в який за народним повір’ям прийнято ворожити. Більше того, в народі говорять: усе, що наворожиш у вечір напередодні Водохреща, обов'язково здійсниться. А в книгах про народні традиції та обряди ще й пропонується безліч способів дізнатися про свою долю та нареченого/ наречену. Однак Церква чітко говорить, що ворожити  — гріховно.

Отже, про традицію ворожінь і марновірств і про те, чому це пропагується розповідає Прес-секретар Предстоятеля Української Православної Церкви протоієрей Георгій Коваленко.

А ще про те, чому саме ворожіння вважається гріхом? Чи можуть чаклунські книги зашкодити, та кого/ що у ворожіннях закликаємо нам допомогти?

Про традицію і пропаганду ворожінь на Водохресний Святвечір

– Вітаємо, отче!

– Христос народився!

– Славімо Його!

Тема сьогоднішньої бесіди — ворожіння та марновірство — не випадкова, адже наближається Святвечір напередодні Водохреща, що традиційно вважається часом ворожінь. Традиціям ворожіння вже сотні років, а інтерес до нього не згасає. Отче, а до яких сил люди звертаються, коли ворожать?

– У мене виникає питання: чи традиційно це для нас, християн, чи властиво це традиційним релігіям? Адже ворожіння заборонене Святим Письмом ще у Старому Завіті, а це — книга, яка шанується і християнами, й іудеями, і мусульманами. Тобто, якщо людина ворожить, то вона фактично зрікається біблійної віри, бо ворожіння безпосередньо забороняє Святе Письмо. Не тільки Церква про це говорить, про це говорять всі традиційні релігії. А тому питання традиційності є першочерговим.

З іншого боку, виникає наступне питання: а що це за такі традиції ворожити на Святвечір? Я, наприклад, не знаю цих традицій. Більше того, для мене вони — дивні, тому що, з одного боку, мають якийсь присмак абсурду, а з іншого — відсутність духовної безпеки.

Як людина може звертатись до незвіданої сили, коли вона навіть не знає, до кого звертається? А ми знаємо, Хто є Бог. Ми зараз у просторі Різдвяних Святок і знаємо, що Бог втілився, Христос народився. Ми говоримо про Бога, до Якого можна звернутися, як до іншої особистості, ми знаємо Бога, Який став людиною, розуміє нас, допомагає нам і робить все можливе для нашого спасіння. Чому ми тоді звертаємося до невідомого? Якщо це — незнане, невідоме, то це — не від Бога. Бо якщо ми християни, то Бога знаємо, а якщо ми Бога не знаємо, тоді ми — не християни.

Я можу зрозуміти традицію ворожінь із точки зору культурологічної: вивчення якихось дохристиянських традицій у сенсі досліджень певних культурних явищ. А от у побуті я цього взагалі зрозуміти не можу. Мені здається, що, по-перше, реальність цих ворожінь перебільшується (щось я нікого не бачив, хто ворожить на Святвечір), по-друге, це пропагується.

Ми бачимо ситуацію, коли деякі речі, про які ми б уже мали забути – ворожіння, чаклунства, астрологи, гороскопи, пропагуються, причому, з певною комерційною складовою. Більше того, хтось грає на тому, що люди втратили релігійне виховання за часів богоборчої влади, грає на тому, що люди відчувають присутність духовного, відчувають реальність невидимого світу, але, за певних обставин, не знають, в який бік бігти чи дивитися. І тут нам якраз даються поради чи то з телебачення, чи то зі сторінок газет, чи то від людей, які тим чи іншим чином експлуатують відсутність релігійного світу і виховання.

Чи можуть зашкодити книги про чаклунства та ворожіння?

– Ви сказали, що не знаєте обрядів чи чаклунств, але зараз продається чимало книг, газет, в яких можна знайти з тисячу ворожінь. А от скажіть, будь ласка, якщо людина купить таку книжку, щось із неї дізнається, чи може це їй зашкодити?

– Духовний світ реальний, і боротьба за кожну душу триває. Якщо я — християнин, то жодна зла сила не зможе мені нічого зробити, тому що мене захищає Христос і Таїнства Святої Церкви, в яких християнин постійно бере участь.

Якщо я не визначився, хто я, або ж я — хрещений, але свою віру в життя не втілюю, тоді навіщо брати цю книжечку в руки? Щоб позбутися останнього зв’язку з Христом? Щоб поставити в один рядок невідомо ким і невідомо для чого написану книжечку і Святе Письмо, щоб зректися свого хрещення, щоб вирішити земну проблему, а натомість втратити безсмертну душу?

Святе Письмо говорить: який вам сенс від того, що ви весь світ придбаєте, а душу власну занапастите? То який викуп ви можете дати за душу? Візьмете свого судженого на Суд Божий, візьмете багатства, своє здоров’я? А як душа?

Господь дає нам спасіння і все необхідне для цього спасіння, у тому числі, можливість зцілення, вирішення проблем. Але ми, як діти. Той, хто звертається до невідомих сил, поводить себе, як дитина. Дитина не знає, що їй корисно: вона хоче цукерок, хоче гратися, хоче лізти туди, де шию можна зламати. Бо дитині — хочеться. Навіщо ж ми ліземо туди, де можна шию зламати, де можна душу занапастити, де можна втратити зв'язок із реальним Богом, Який став людиною, Богом, Який відкрив двері Раю, Який нам пропонує вічне життя і спасіння?

Для мене це незрозуміло. Тому я ніколи не цікавився цією літературою. Більше того, те, що я бачив, ніякого враження на мене не мало, тому що це — підробка, намагання людину використати, обдурити. Не вірю я в те, що людина, яка звертається до невідомої сили, а це сила, яка протистоїть Богу, може отримати щось добре. Тому що добро – це Бог, щастя – це Бог, любов – це Бог. Там, де Бог, немає лукавства, там, де Бог, немає невідомого, там є незбагненне, те, що ми не можемо зрозуміти. І ми, як діти, довіряємо Богові, адже Бог нас ніколи не скривдить, ніколи нас не занапастить, ніколи не зробить нам такого, що може зашкодити у вічності, що може нас убити. Тому що Він заради нас, заради нашого спасіння прийшов у цей світ, став людиною, був розіп’ятий на хресті, помер і воскрес, і відкрив нам двері Раю.

Тому я думаю, якщо ми — християни, то навіть дивитися нам у цей бік не слід. А якщо ми — не християни, тоді нам треба замислитися і взагалі визначитися зі своєю вірою, бо через загравання з нечистою силою можна втратити віру, зв'язок із Церквою, втратити зв'язок із Богом. Той, хто втратив зв'язок із Богом, кому починає служити?

Навіщо молимося, коли хочемо захиститись від нечистої сили?

– Отче, у Православній Церкві є святі, яким прийнято молитися, щоб захистись від нечистої сили. Наприклад, це святі Кіпріан та Іустіна. Виходить, Церква вірить у те, що людині можна заподіяти шкоди чаклунством?

– Ми говоримо про те, що людина має бути на посту, на боротьбі зі злими силами, має розуміти, що йде війна за душу кожного з нас, війна між Богом і злими силами. Якщо ми на стороні Бога, ми переможемо, як колись переміг Архістратиг Божий Михаїл, причому, переміг словом. Тому молитва завжди охороняє людину і наближає її до Бога.

З іншого боку, ми зараз живемо у світі, де багато людей є християнами за хрещенням і не є християнами за світоглядом і способом життя. Якраз ці люди, які не визначилися з вірою, які не обрали Бога свідомо, які не сповідуються, не причащаються, не ходять до храму, не читають Святого Письма — вони можуть потрапити під владу злих сил.

Але позбавлення від такої влади дуже просте – навернення до Бога. Тому, що ніхто не може протистояти Богові, навіть реальні біси чи інші духи злоби піднебесної. Якщо ж ми обрали християнське життя, то ці сили нас не занапастять. Тому треба дійсно молитися, у т.ч. тим святим, які своїм життям довели, що вся ця нечисть може бути поборена, подолана і відігнана.

Ворожіння є зверненням до... бісів?

– Тоді таке запитання: чому ворожіння є гріхом?

– По-перше, ворожіння забороняється Святим Письмом. І це є, фактично, зверненням до диявола, зверненням до бісів про допомогу, і то є гріх. Якщо ми — Христові, ми маємо бути з Христом. Якщо ми — Божі, маємо бути з Богом. Це — як два келихи: в одному кришталево чиста вода, яка дійсно джерельна, а в іншому може бути зовсім і не вода, хоча на вигляд вона така сама.

Якщо ми граємося зі своїм духовним життям у “руську рулетку”, то треба обирати. Коли ми дійсно хочемо спасти свою душу, маємо обрати те, що зрозуміле, чисте, спасительне, а це – Христова Церква, віра, молитва, таїнства. А якщо ми це відкидаємо, тоді не маємо права називатися християнами.

Адже ворожіння – це порушення першої заповіді, яка говорить: «Я – Бог твій, і не буде в тебе інших богів, крім мене». Це також порушення й іншої заповіді, яка говорить: «Не створи собі кумира й іншої подоби його - чи то людини, чи то тварини, не вклоняйся їй». А якщо ми — віруючі люди, то не маємо займатися нетрадиційними духовними практиками.

– Дякуємо, отче, за відповіді на наші запитання. На все добре!

– Христос народився!

– Славімо Його!

orthodoxy.org.ua / Бесіду вела Юлія Комінко