ЦЕРКОВНО-ДЕРЖАВНІ ВІДНОСИНИ

Тема форуму в якому ми приймаємо участь займає одне з найголовніших місць в державотворенні. Звичайно роль Церкви у розвитку громадянського суспільства не можлива без церковно-державних відносин, тому тема якої мені хотілося б торкнутись, це тема Церковно-державних відносин.

В результаті політичних і соціальних змін кінця ХХ століття Церква отримала можливість виконувати свою місію євангелізації, а також брати участь у перетворенні нашого суспільства, спираючись на традиційні християнські цінності.

У минулому християнство внесло величезний внесок у формування духовного образу і культури нашого народу. Церква особливу роль приділяла не тільки духовності та культурі народу, але й формуванню державності.

Важливу роль у житті Церкви на мій погляд повинні займати церковно-державні відносини. Першим і головним завданням Церкви і Держави і є зосередження своїх зусиль у тому, щоб громадське життя і культура нашого народу не втрачали основоположних моральних цінностей, без яких не може бути мирного і стабільного майбутнього.

Безсумнівно першим і найголовнішим завданням Церкви у всі часи є проповідь Євангелія Христового. Всі християни - не тільки священнослужителі, але й миряни - покликані до того, щоб проповідувати Євангеліє, нести благу звістку словом і свідченням у власному, сімейному і суспільному житті. Церква сьогодні прагне до того, щоб сприяти ствердженню релігійної свободи, відстоюючи законне право релігії на присутність у публічній сфері.

Держава повинна бути зацікавлена в такому синергізмі Церкви і суспільства. У сфері церковно-державних відносин, в першу чергу можна бачити порозуміння в сфері освіти, питань присутності священиків в лікарнях, армії і повернення релігійним організаціям майна релігійного призначення та ін.

Сьогодні наше суспільство опинилось перед новими викликами. Під приводом дотримання принципу світськості або захисту свободи вибору піддаються сумніву моральні принципи, що засновані на заповідях Божих.

Пропагуються аборти, евтаназія, одностатеві союзи, які намагаються представити як одну з форм шлюбу, насаджується споживчий спосіб життя, заперечуються традиційні цінності і викреслюються релігійні символи з суспільного простору.

Сьогодні як ніколи проявляється в житті церкви і держави післяреволюційний декрет про відокремлення церкви від держави. Церква відокремлена від держави, але не може бути відокремлена від суспільства. Держава повинна підтримувати церковні починання, що стосуються питань, які мають важливе суспільне значення.

Все це може приносити позитивний результат, але ми чуємо що лунає й критика на адресу цих відносин. Але всім, у тому числі і критикам, потрібно зрозуміти: в результаті цієї взаємодії священикам стало простіше потрапити до школи, лікарні, тюрми, - до десятків тисяч людей, які їх чекають. А люди після цієї зустрічі змінили своє життя.

Історії відомі різні взаємини Церкви і Держави, в період релігійного благополуччя і в період тоталітарного контролю. Ми були свідками цієї історії і сьогодні повинні зробити все можливе, щоб відносини Церкви і держави стали відносинами    співпраці. Це не означає, що в цих відносинах не буде проблем, що не критикуються ті чи інші заходи, але це означає, що буде робоча взаємодія, без політичного диктату, і тиску.

І це відповідь тим, хто намагається говорити про злиття Церкви і Держави. Люди, які так говорять, в принципі не розуміють характеру церковно-державних взаємин сьогодні.

Ми сьогодні відкрито можемо свідчити про Євангеліє і християнські цінності. Церква абсолютно вільна у визначенні внутрішньоцерковного життя, вона має можливість говорити те, що вважає за потрібне, в тому числі, коли це стосується ситуації в суспільстві, його морального стану.

Дуже важливо ці відносини зберігати й поглиблювати. Будемо підносити свої молитви Господу про збереження єдності і благополуччя в нашому суспільстві. Молитимуся  про те, щоб служителі Церкви і Державні діячі бачили в церковно-державних відносинах, благополуччя свого суспільства і процвітання Держави.

+ Філарет,
єпископ Львівський і Галицький