Інтерв’ю з єпископом Львівським і Галицьким Філаретом

Служити людям, а через це наближатися до Бога

Днями виповнилося рівно 100 днів перебування єпископа Львівського і Галицького Філарета на кафедрі, адже 20 липня цього року Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви на Львівську кафедру призначено нового керуючого єпархією – єпископа Львівського і Галицького Філарета. Нагадаємо, що 2 січня 2011 року у Києво-Печерській лаврі відбулася Єпископська хіротонія архімандрита Філарета в єпископа Дрогобицького, вікарія Львівської єпархії. Півтора роки владика Філарет ніс своє служіння на Галицькій землі. За цей час він встиг зарекомендувати себе людиною уважною до проблем інших, православним ієрархом, котрий несе в своїх проповідях слова любові, істинної віри далекої від політики. Його полюбили віряни, як свого пастиря, він заслужив повагу серед духовенства та представників інших християнських конфесій, як людина конструктивна, відкрита для спілкування, готова до вирішення нагальних питань. Владика неодноразово повторював, що прибув на Галичину аби працювати, що за цей короткий час довів сповна. Відтепер, ставши керуючим Львівською єпархією, на владику покладається набагато більше повноважень та відповідальності перед Богом і людьми. Саме про його плани щодо керівництва єпархією, пріоритети у архіпастирській діяльності ми запитали його особисто.

- Ваше Преосвященство! Спершу дозвольте привітати Вас із призначенням на цю древню, багату своєю історією Галицьку кафедру. Ви ось уже півтора роки несете своє служіння на Львівщині. Часто відвідували досить віддаленні парафії, звершували там Богослужіння, проповідували, спілкувалися з вірянами  - поділіться, будь ласка, своїми враженнями.

Дякую Вам за привітання, щодо мого призначення. Дехто, вітаючи мене, питав – вітати чи співчувати, навіть мій попередник архієпископ Августин в прощальному слові до пастви висловив таку саму думку. Але для мене як для священнослужителя, для монаха це є послух Церкви, до якого мене покликав Господь і я з радістю та відданістю розпочав своє нове служіння. Тому з Вашого боку привітання приймаю з радістю.

Враження різноманітні. Справа в тому, що Галичина більшістю людей сприймається по-різному. Мені неодноразово доводилось бувати на Львівщині раніше. В мене тут  дуже багато друзів, я завжди був в захваті від цього мальовничого краю. Навіть при цьому,  я сам сприймав його неоднозначно, доки глибоко не торкнувся історії, культури, традицій, релігійних поглядів, які тут побутують. Мені багато доводилось спілкуватись з людьми різного походження і я цим самим вивчав  і аналізував, що відбувається навколо мене, нібито бачив людину зсередини, а разом з тим, бачив цікавість новою людиною, глибоку повагу і ставлення до мене.

Найголовніше що я побачив, це глибоку віру людей та відданість священиків до свого служіння.

- Владико, з Вашим призначенням інколи у Львові з’являлись не досить зрозумілі чутки, про те що це замовлення Москви чи то навпаки Ватикану. Як би Ви прокоментували цю ситацію?

Мені самому було дуже цікаво чути цю інформацію, я про себе дуже багато дізнався нового і цікавого. Можливо, хтось справді хотів це побачити… Люди не можуть жити не цікавлячись чимось надзвичайним.  Уявіть собі, прийшла в регіон  працювати нова людина, а навколо нього нічого не відбувається. Не цікаво жити… Щоденна робота і побутове життя не дають спокою  людям, тому і виникли такі чутки.

Чомусь всі забувають, що є Промисел Божий і Святий Дух, який наповнює все життя Церкви Христової. В усьому хочуть бачити політику. Принаймні з Москвою зрозуміло – єпископу Української Православної Церкви можна повісити це клеймо, тим більше для того хто його хоче повісити. А ось з Ватиканом не зрозуміла ситуація.

Нещодавно у Львові, в УГКЦ відбулася хіротонія в єпископи ректора УКУ, отця Бориса Гудзяка, він буде нести свій послух в Європі, невже можна сказати що це замовлення Москви? Розумні люди від цього будуть сміятися.  Інколи, люди хочуть поєднати те, що не поєднується, навіть ніякій логіці це не піддається, а потім починають страждати від цього, хворіти, що не відбулося того чи іншого. Взагалі це проблема нашого сучасного суспільства, мовляв, хтось щось сказав, а від цього починається людська неправда. Шкода таких людей, блукають в своїй неправді, але цього робити не слід, якщо ми хочемо жити благополучно та щасливо. Я не замовлення Москви чи Ватикану. Моє  життя, це любов до ближнього, до українського народу і Галицького краю. Моє служіння і відданість православній вірі будуть свідчити про те, що я є син України, який прагне процвітання нашої Держави та пастир, головне завдання якого є спасіння людей і зміцнення моральних основ нашого суспільства, а не політиканство чи гра в щось незрозуміле.

- Серед духовенства та вірян Ви склали враження про себе, як досвідченого будівничого, адже у Києві Ви звели величний храм, будували монастир. В єпархії вже встигли відчути Вашу професійну підтримку парафії, в яких храми ще будуються. Чи плануєте і надалі займатись цим і чи вважаєте це невідкладним питанням для Львівської єпархії?

Ви знаєте, багато людей говорять як почнеться твоє життя, так ти його і будеш продовжувати. Отож моє життя  розпочалось в Києво-Печерській Лаврі. В той час доводилось дуже багато будувати і реконструювати. Лавра дала мені гарний  досвід в будівництві та реставрації. А потім розпочалось будівництво храмового комплексу в Києві, сьогодні багато хто може побачити велич цього храму, який прикрашає місто красою своїх сяючих куполів та хрестів. За цей короткий термін мого перебування на Львівщині, мені довелось долучитися до будівництва чи внутрішнього убранства храмів, що будуються. Дуже приємно, що в єпархії є священики, які розуміють цю справу, а головне мають хист в сакральному мистецтві та архітектурі. Звичайно, для Львівської єпархії будівництво храмів є невідкладним питанням. Тим більше, що в нас є земельні ділянки, на яких можна починати будівництво. Але для всього треба час і терпіння, а головне Боже благословення. Я  думаю, що попередній досвід наразі буде корисним.

- В Українській Православній Церкві Ви займаєте посаду Голови Синодального відділу з питань охорони здоров’я та пастирської опіки медичних закладів. Як гадаєте, ця досить відповідальна посада не завадить повноцінному керівництву єпархією?

Будь-який послух в Церкві важливий, немає  головного і другорядного. Я завжди ставився до роботи уважно, багато років ніс послух в сфері співпраці Церкви і медицини, займаючись проблематикою хворих дітей на ВІЛ, онкологію, лейкемію, дитячу сліпоту та серцеві захворювання. Мені здається, що часу має вистачити, але до цього я був вікарним єпископом і часу на роботу було більше. Проте будучи вікарієм, одного разу, під час розмови з  Блаженнішим Митрополитом Володимиром, я зазначив, що Синодальні  структури необхідно очолювати вікарним єпископам Його Блаженства. Керівник мусить зосередитись на одній роботі, адміністративна та  душпастирська робота в єпархії це наше життя, як правило, до життя людина ставиться  більш уважніше.

Управління Синодальною структурою, вимагає високої напруги, необхідно бути, як кажуть, в темі всього того, що відбувається в житті держави та суспільства, необхідно своєчасно реагувати на всі проблеми, які виникають в процесі роботи. Досвід Львівської єпархії довів, що єпископ мусить бути в єпархії, зі своїми пастирями та  паствою. Владика Августин більш як п'ятнадцять років очолював різні Синодальні структури – це забирало багато часу з життя єпархії. Сьогодні дехто зі священників обурюються на те що, мов і мій попередник, і я більше уваги приділяємо загальноцерковній справі, хвилюються, що єпархія від цього буде страждати.

Життя покаже, якщо не буду встигати працювати в двох напрямках, буду просити Блаженнішого Митрополита Володимира та Священний Синод, дати мені можливість зосередитись на єпархіальній роботі.

- Владико, на Львівщині є досить впливовими інші українські християнські конфесії, вірянами яких є тисячі людей. Як у Вас склалися відносини із очільниками цих конфесій на Львівщині і як плануєте  вибудовувати подальші стосунки?

Як кажуть в народі – під небом всім місця вистачить. Я знайомий зі всіма очільниками інших конфесій, ми зустрічаємось на офіційних державних святах, інколи спілкуємось про болючі теми нашого суспільства. В Україні є дуже багато міжрелігійного протистояння. В дев’яностих роках ми бачили цю жахливу трагедію на Західній Україні, вона розділила суспільство, навіть сім’ї. Сьогодні дякувати Богові, суспільство, начебто, заспокоїлось, але ми мусимо пильнувати, щоби цей спокій зміцнювався і поширювався в житті нашого народу. Навіть той розкол який є в Церкві, ми мусимо покривати любов’ю до наших братів і сестер. Вже пройшов час протистоянь й образ, вони також прагнуть миру і благополуччя для своєї Батьківщини та своїх нащадків. Ми всі разом повинні розуміти, що ми всі діти Божі, які вийшли від одного ребра Адама.

Моє головне завдання як єпископа, так само як і пастирів інших конфесій – спасіння людей і збереження моральних засад в суспільстві. Взагалі сьогодні Церква втрачає дуже багато, в першу чергу це секуляризація суспільства, яке позбавляється базових цінностей в своєму житті, а саме: релігійність, мову, культуру, традиції, духовність. Нажаль, ми бачимо, що це поступово покидає наше життя, це все стає більш черствішим, згадується  тільки на потребу або коли хочуть зіграти на ідеалах людей чергову політичну гру. Як це сталося зараз з мовним законом… Любов та порозуміння між людьми, залишає наше суспільство. Бачу в цьому напрямку негайну роботу і доречність у спілкуванні з іншими конфесіями. Ми всі разом повинні долучитися до збереження в суспільстві християнських чеснот. Всі разом повинні довести, що ми є християнами, послідовниками свого Творця, Який є Любов’ю.

-    Ви згадали мовний закон. Як відноситесь Ви особисто до такої ухвали і як пропагували відноситись Вашим вірянам?

Мовне питання сьогодні причиняє нашому суспільству невичерпної шкоди – мова, якою розмовляє кожен з нас, стає певним тавром. І цей процес спричинений штучно! В Україні численні етнічні групи, які завжди користувалися зручною їм мовою і не викликали незадоволення, адже ми завжди позиціонували себе як дружня нація, як держава, в якій ніколи не буде расизму, чи то нацизму, чи чого подібного. Сусіди ніколи не конфліктували через використання недержавної мови і навпаки, чого ми не можемо засвідчити сьогодні. Так, мова етнічних меншин заслуговує на повагу, на те, аби вона жила і нею користувалися. Проте якщо ми хочемо зберегти державу не тільки як політичний проект, то слід берегти ті фактори, які нас в ній об’єднують у міцний соціальний інститут, зокрема одну державну національну мову. Я неодноразово звертався до кожного вірянина, і продовжуватиму це робити, з проханням не забувати, що ми є християнами, для яких принциповим фактором у відносинах з кожною людиною є любов до ближнього і як свідчить апостол Павло: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал. 3;28)

- Який церковний послух Вам доводилось виконувати, що допоміг би Вам у подальшому керівництві єпархією?

В Церкві я займався різноманітною роботою. Мені доводилось працювати в системі протоколу та церемоніалу, під час цього послуху займався з фахівцями та самовдосконалювався  в питаннях дипломатії і протоколу. Як ми вже говорили, це досвід в будівництві. Під час перебування в Лаврі, був відповідальний за прийом гостей та офіційних делегацій. Був секретарем Духовного собору Лаври, в підпорядкуванні якого були канцелярія та документообіг. В свій час, коли з митрополитом Павлом розпочинали створювати Лаврські  майстерні, працював над друкарнею, пошивною, столярною майстернею. Займав посаду скарбника Лаври. В кожній сфері  доводилось працювати багато і віддано. Завжди треба працювати над собою, це і дає глибокий досвід в роботі.

- Владико, який Єпископ Філарет в особистому житті? Яке йому довподоби дозвілля і чи часто випадає така нагода?

Це залежить від того де я знаходжусь і чим займаюсь. В свій час в Лаврі, міг почистити сніг у вільну хвилину. Коли працював над створенням майстерень, міг вчитись чомусь новому, на це йшло багато часу.  Коли приїхав служити до Львова, намагався щоденно до трьох годин на день гуляти по місту та насолоджуватись мальовничими краєвидами: архітектурою, парками, пам’ятниками і культурою спілкування людей. Мені подобається  спілкування з людьми, майже кожного дня, хтось буває в мене вдома. Запрошую до себе священників, згадуємо минулі роки,  спілкуємось про  сьогодення, думаємо про майбутнє. Звичайно знаходжу час на церковні та державні новини. Читаю, слухаю церковну та класичну музику. Не вистачає одного – Лаври, такої рідної для свого серця. Зараз згадую, як дуже часто служив в святих печерах, молився біля святих мощей.

- Владико, і насамкінець, які Ви вбачаєте пріоритети в своїй подальшій діяльності як архіпастиря тисяч людей, ієрарха Української Православної Церкви?

Працювати на винограднику Господньому, несучи Слово Боже до людей. Молитися і вчити молитись інших, любити і вчити інших любити. Служити людям, а через це наближатися до Бога. Показати приклад кожному члену суспільства, як жити в мирі, любові і злагоді поміж собою.

Розмовляв Марк Каюмов