Проповідь архієпископа Львівського і Галицького Августина на Великий піст (2011)

виголошена для телевізійної передачі «Спадщина»

(12 канал ЛТБ) 10.03.2011

Дорогі брати і сестри!

Вітаю вас з початком Великого посту. Дай Боже, щоб він був для всіх нас успішним, плідним і спасенним.

Нецерковним людям видається дивним: як можна радіти постові і вітати з ним людину? Адже піст накладає всілякі обмеження: і в їжі (як у кількості так і в якості страв), і в побуті, і в подружніх стосунках, і в розвагах, і в святкуваннях, він вимагає більше зосередженості, стриманості. Тож, яка радість, яка втіха від цього, щоб вітати людину з постом? Чи, можливо, це звичайна церковна формальність?

Минулого разу я розкривав тему посту, говорячи про значення і спосіб його дотримання, з богословської точки зору, спираючись на катехізис, посилаючись на Святих Отців. Сьогодні ж, не бажаючи повторюватись, я маю намір закріпити цю науку образами і прикладами з нашого життя.

Зараз, за браком часу, не говоритиму про те, що без прощення, без примирення з ближнім піст розпочинати неприпустимо. Саме для цього й існує Прощена Неділя. Зауважу лише, що на скарги, на кшталт: я прошу прощення, наприклад, у невістки, а вона не хоче прощати – можна відповісти так: ніде у Святому Письмі не сказано, що треба просити прощення. Справжній християнин має чинити так, щоб не доводилося просити прощення. А Господь лише вчить, що ми повинні прощати ближнім, не очікуючи їхнього вибачення.

Щоб глибше зрозуміти, в чому полягає суть і завдання посту, ми повинні передусім узяти до уваги те, що людина, окрім тіла, має ще й душу. А душа, якщо ми віримо в її безсмертя, вимагає набагато більшої уваги і турботи, ніж тіло.

Згадаймо, як більшість із нас, за винятком хіба-що бездомних, диваків і безвідповідальних людей, незалежно від нашого соціального статусу, від роду занять, дбає про своє тіло. Не кажучи вже про повсякденні турботи. Кожен бажає принаймні раз на рік знайти можливість для відпочинку упродовж хоча б 2 – 3-х тижнів краще в санаторії, профілакторії чи на курорті, – щоб не лише відійти від роботи та клопотів, а й усамітнитися так, щоб ніхто нас не турбував. І це зрозуміло.

Але ж, зверніть увагу, кожна нормальна людина, коли вона потрапляє до санаторію чи профілакторію, намагається сповна скористатися можливістю оздоровлення, слухняно проходить діагностику, здає аналізи, дотримується режиму харчування, ходить на процедури, приймає масажі, грязьові ванни і різні душі – чого там тільки не роблять з нашим бідним тілом!.. Навіть ті чоловіки, що полюбляють заглянути у чарку, на той час всіляко обмежують себе в цьому сумнівному задоволенні; а багатьом і дієту приписують – годують їжею простою, прісною, несмачною.

Одним словом, в таких умовах фізичного задоволення ніби й мало, але людина усвідомлює, що все це потрібно, адже вона прагне оздоровитися і повернутися додому зміцнілою. Нікому і на думку не спаде сказати: «Навіщо тобі той санаторій, щоб себе там обмежувати? знайди собі місце на час відпустки, де б тобі вільніше було знятися з гальм, розважитися…» Ніхто так не відмовляє, бо потрібно турбуватися про наше тіло…

Що для тіла, скажімо, санаторій, профілакторій, те для душі – церква і піст. І як родичі та друзі приязно проводжають близьку людину до санаторію, вітаючи і бажаючи їй добре відпочити та набратися сил, так і ми доброзичливо вітаємо один одного з постом.

Однак, навіть у такому сприятливому для оздоровлення місці, як санаторій, якщо вестимеш себе неналежним чином, то, замість користі, матимеш шкоду. Так і неправильний піст не принесе добра.

Пригадую історію. Якось один мій добрий знайомий, шанована людина, високопосадовець, проте недосвідчений у медицині, хвалився мені, що їде на 3 тижні у Трускавець «пити воду». Через 10 днів свого перебування в санаторії він телефонує і каже, що повертається додому, мовляв, важливі справи. Мене це здивувало, і я спитав: «Але ж Ви казали, що курс лікування триває 3 тижні, впродовж яких і потрібно пити воду». На це чоловік відповів: «Я порахував, скільки води слід випити за 3 тижні і розбив цю кількість на 10 днів». Трохи смішно, чи не так? Адже справа не лише в кількості випитої води, а й в тривалості лікування.

Це для тих, хто каже: «Трохи попощуся – досить з мене». Церква дає необхідні настанови, які витримали перевірку часом, і тому до посту слід підходити відповідально, оскільки неправильне постування в кращому разі буде дієтою для людей, які не розуміють, в чому його суть, а в гіршому – блюзнірством і образою для Бога. Це стосується тих, хто воцерковлений, тобто знає, як потрібно, і не робить.

Буває таке: людина відчуває, що в неї не все гаразд зі здоров’ям, але не хоче думати про можливу хворобу і навіть слухати друзів, які радять їй обстежитися, відмахуючись від них відмовками: «Ні, ні, краще не треба, а то ще знайдуть якісь болячки – буду переживати!..»

Та якщо тілесно хворий не хоче лікуватися або навіть якщо і хоче, але точного діагнозу не встановлено, то його вилікувати важко. Так і з душею. Церква мудро влаштовує Богослужіння: все допомагає успішному постові: обстановка в храмі, освітлення, колір священичого облачення, покаянні наспіви, глибоко змістовні Богослужбові тексти, режим Богослужіння – все це сприяє тому, щоб ми дуже уважно, пильно придивилися до себе, зазирнули в свою душу і серце та побачили, що там відбувається: скільки там нечистоти, пристрастей, духовних ран, – а тоді б це змусило нас щиро бажати духовно лікуватися.

Кожен з нас може згадати таку картину з дитинства. В саду, на городі, серед рясної зелені на шовковій траві лежить кимось залишена дошка. Дошка омита дощем, чиста, гарна на вигляд. Але дітям цікаво зазирнути під неї: може, там якийсь скарб захований?.. А піднімали цю дошку – і жахалися: скільки під нею і на ній з тильного боку бруду, жуків, павуків і черв’яків! І бешкетливі хлопчиська лякали цими дошками дівчаток. Напевно, не один я таке бачив.

Тож, для всіх нас, дорогі брати і сестри, що вважаємо себе гарними, розумними, привабливими, є можливість у Великому посту підняти цю дошку – тобто наше сумління, – заглянути в свою душу і в своє серце, побачити увесь бруд і незугарність і почистити все це та зробити так, щоб більше не доходити до такого стану.

Тілесний піст не є самоціллю: для того ми обмежуємо себе в їжі, питві, розвагах, навіть невинних втіхах та інших побутових потребах, аби тіло в пості не обтяжувало наш дух, не заземляло його, а сприяло нашому духовному вдосконаленню, зростанню і збагаченню. Хто вважає за можливе підтримувати себе в належній духовній формі, зміцнюватися і розвиватися без подвигу посту, молитви і покаяння, той намагається себе обдурити.

Якщо ми справжні воїни Христові, а, за словом Божим, ми дійсно такими є, то повинні дбати, щоб не втрачати, а навпаки, вдосконалювати свої навички, в нашому випадку – духовні. У всіх арміях світу вважаються обов’язковими тренування і військові навчання. Більше того, там, де є загальна військова зобов’язаність, чоловіків цілком мирних професій, які служили в війську, регулярно викликають на військові збори або в табори, або на навчання без відриву від виробництва: ночуєш удома, але щодня протягом одного-двох тижнів відвідуєш курси військової підготовки. Я особисто це проходив, навіть коли ще був священиком.

Так ось, я знаю людей, які в період посту, маючи можливість, прагнуть пожити тиждень-два в монастирі, хто має кошти, навіть їдуть на Святу Гору Афон. Але більшість з нас на загал повинні пройти подвиг посту, так би мовити, без відриву від виробництва: жити вдома, працювати, однак частіше ходити до церкви і вправлятися в молитві та інших християнських чеснотах більше, ніж звичайно. Усім відомий церковний афоризм: «Молитва і піст – це два крила, які підносять нас до небесних висот».

Не менш важливими, ніж тілесний і духовний піст, є добрі справи – справи милосердя (за два тижні до Великого посту в Неділю про Страшний Суд на Літургії в церквах читається Євангеліє про те, за яким принципом і критерієм Господь нас буде судити).

Щоб піст був плідним, успішним, необхідно на самому його початку поглибити самоаналіз, роздуми про своє життя (минуле і теперішнє), про обставини, в яких ми перебуваємо, про те, як ми себе поводимо, беручи до уваги, що все в нашому житті відбувається з Провидіння, волі Божої. Хоча зовнішні обставини і не завжди від нас залежать, але важливим є те, як ми себе в житті, в цих обставинах поводимо.

Також необхідно розмірковувати про святі Таїнства, насамперед, Сповідь і Причастя, а головне – глибоко усвідомити і відчути усім своїм єством, що без Святого Причастя, без прийняття Тіла і Крові Христових християнин не може бути духовно живим і сподіватися на життя вічне в Господі, адже Сам Спаситель сказав: «Якщо не будете споживати Плоті Сина Чоловічеського і пити Його Крові, то не будете мати життя в собі» (Ін. 6, 53), бо Господь наш Іісус Христос «є хліб життя» (Ін. 6, 48).

Дуже корисними для душі є бесіди з людьми, які є духовно багатші, досконаліші від нас [С преподобным преподобен будеши, с мужем неповинным неповинен будеши, со избранным избран будеши и со строптивым развратишися]. Цього треба шукати і не слід соромитися. Обов’язково потрібно читати слово Боже більше, ніж звичайно, а також іншу духовну літературу.

Ось за таких умов піст матиме сенс і може принести нам плоди.

А на завершення процитую святителя Іоанна Златоуста, який був не лише чудовим архіпастирем і видатним богословом, а й великим подвижником:

«Яка користь утримуватися від їжі й осквернятися блудом? Ти не їси м’яса, але зате (наклепом) шматуєш плоть брата свого. Який прибуток у тому, щоб не звеселятися вином і впиватися багатством? Яка користь не їсти хліб і хміліти від гніву? Який прибуток виснажувати себе постом і в той же ж час злословити ближнього? Яка користь утримуватися від їжі і красти чуже? Яка необхідність висушувати тіло і не годувати голодних? Яка користь виснажувати частини тіла і не надавати милості вдовам і сиротам? Яка вигода проводити час у спогляданні і побиванні – і водночас не надавати заступництва сиротам, пригніченим нещастями?.. Ти постишся? В такому разі уникай наклепів, неправди, лихослів’я, ворожнечі, богохульства і будь-якої марноти. Ти постишся? Тоді уникай гніву, ревнощів, клятвопорушення і будь-якої несправедливості. Ти постишся? Уникай обжорства, що породжує будь-яке нечестя, яке віддаляє нас від Бога, ввергає нас в погибельний вир. Якщо ти постуєш ради Бога, то уникай будь-якої справи, яку ненавидить Бог, і Він прийме твоє покаяння прихильно». Амінь.