Проповідь архієпископа Львівського і Галицького Августин у Неділю 6-ту після Пасхи, про сліпого

 

Христос Воскрес! В ім`я Отця і Сина і Святого Духа!
В останню неділю пасхального періоду Свята Церква пропонує нашій увазі євангельське чудо – зцілення сліпонародженого. Це завершення теми Силоамської купелі, води живої, і зокрема минулої неділі, коли ми з Вами згадували зустріч Спасителя із самарянкою. Спаситель справді є Месією, і в час Вознесіння на небо був піднесений Той, Хто справді  є Спасителем світу.

Останні тижні пасхального періоду пов’язані між собою – зцілення розслабленого, історія про самарянку. І тут є поступ. Недаремно святий апостол та євангеліст Іоанн Богослов, як Ви чули, приділив цьому стільки уваги і так детально все описав. Ви знаєте, що у Святому Письмі немає жодного зайвого слова, але були епізоди, були випадки, коли євангелісти дуже детально описували євангельські події, зокрема чудо, яке ми сьогодні згадуємо. Зверніть увагу на те, що йдеться не просто про сліпого, а про сліпонародженого, тобто про людину, яка мала вроджений дефект зору. Відновити людині зір − це означало те саме, що заново створити зоровий апарат. Однак, як Ви зрозуміли, є сліпота страшніша – духовна, яка через озлобленість, через сатанинську гординю завадила книжникам, фарисеям і всьому Синедріону побачити в чудотворцеві не просто проповідника, а Самого Сина Божого.

Чудо зцілення сліпонародженого у богословському розумінні є багатоплановим, і, мабуть, сьогодні не можна буде повністю про все розказати, проаналізувати, а лише наголосити на основних моментах. По-перше, ми бачимо науку Божу, як треба ставитись до свята. Нам і на думку зараз не спаде засуджувати людину, яка підходить до чудотворної ікони, до мощей, до святині з надією, що у велике свято, в неділю, можна отримати зцілення. Це Божа справа, але в ті часи на такі речі дивились інакше. Формально фарисеї були праві: не можна було робити щось з глини, з землі, не можна було носити постіль, бо субота – великий святий день. Але сліпота їхня полягала в тому, що вони не розуміли, в чому зміст празника, свята. Власне наше українське слово свято точніше виражає цей зміст. Празник – це день, який не заповнюється чимось, наприклад роботою, трудом, той, що в собі нічого не має, порожній. Справді, у празник ми не робимо наших особистих  справ. Свято, мабуть, є змістовнішим і глибшим поняттям. Воно походить від слова святий. Звідси свято треба святити, а чим святити? Добрими справами. Тому, браття і сестри, ми бачимо і для себе велике повчання, чим займатися в неділю. Тож будемо використовувати цю нагоду, яку Господь нам посилає, виявляючи Свою любов і ласку до людей.

Я боюсь назвати сліпонародженого нещасним, бо, мабуть, назвати сьогодні його так було б несправедливо і некоректно щодо нього, а до Бога це було б зухвало. Щастя його полягало в тому, що він страждав не за свої або гріхи батьків, а що на ньому виявилася велич слави Божої. І сьогодні ми теж бачимо такі речі, які часом неправильно оцінюються. Але ніколи не треба робити висновків у тих справах, на яких ми не розуміємося. Серед нас є священик незрячий, але запитайте, чи він нещасний? Він швидше нас пожаліє. І тому, браття і сестри, головне в цьому житті, щоб ми вчасно прозріли духовно.

Сліпота тілесна – це справді біда, але вона буває і на користь, як і кожне випробовування Боже. І ось в цьому чуді ми бачимо, з одного боку, те, наскільки великий Господь і що Він господар і Силоамської купелі, і води живої, води спасенної, джерела життєдайного, а з іншого – як в таких ситуаціях виявляється людська природа, ким вона є насправді. Ця тема актуальна і нині – це сліпота духовна. Сьогодні ми бачимо, що дехто в суспільстві не розуміє величі та суті православ’я, що це є дійсно правдива, спасенна, православна віра, що істина і благодать перебувають у ній. Але є люди, які це розуміють, подібно до законників і фарисеїв, які допитувалися, пояснювали, ніби розуміючи, але не бачили того, що це Сам Спаситель. І нині люди бачать чудеса, бачать, що відбувається в нашій святій Церкві, як вона процвітає, які духовні здобутки вона має, вони все розуміють, але все одно не сприймають цього.

Не треба спокушатися, роптати й гніватися. Тема боротьби добра і зла, повстання сатани проти Бога – вічна. Отже, браття і сестри, згадуючи це чудо і повчаючись ним, будемо терплячими, смиренними, будемо сприймати і належно оцінювати те, що Господь посилає нам у житті,  як вияв Своєї ласки і любові. Духовне прозріння є дуже важливим у справі нашого спасіння. Нехай наш зір завжди буде звернений до духовного неба. Христос Воскрес!

 

+ Августин 
архієпископ Львівський і Галицький