Слово архімандрита Філарета при нареченні його у єпископа Дрогобицького

Ваше Блаженство, Блаженніший Владико і Отець наш. Високопреосвященні і Преосвященні

Владики, мудрі від Бога архіпастирі. Стою я сьогодні перед Вашою святительською мудрістю зі страхом і трепетом, але і в надзвичайній радості і благості Божій напередодні моєї П'ятдесятниці.

З вдячністю до Бога і до Вас звертаюсь в ці зворушливі хвилини з нагоди мого обрання на архіпастирське служіння. Переповнений душевного переживання і жаху, бо те, що я, відаю про свою нікчемність, приводить мене у зніяковілість. Не в своїх людських достоїнствах вбачаю причину Вашого обрання, але виключно як милість Божу до моєї нікчемності і, бачачи знак Божої волі, прихиляю свою голову перед величчю Слави Божої, приймаючи на свої плечі нове хрестоношення.

З юних років мого життя Господь вів мене спасенним шляхом. Це шлях, який відкрив мені любов до Бога, любов до Церкви і її спасенного улаштування, любові до благоліпності богослужіння і церковного мистецтва.

У ці хвилини хочу згадати з вдячністю мою бабусю Іуліанію, благочестиву молитовницю за всю нашу родину та рід, яка своїм прикладом твердості у вірі прищепила мені любов до всього Господнього. Згадую рідне село, в якому я отримав від старого іменитого протоієрея Сави хрещення і почав свій церковний шлях. Тоді незабутнє враження про добре пастирство в моєму серці залишили видатні пастирі, такі як тодішній Ігумен Олександр, нині єпископ, намісник Городницького монастиря, на поклоніння в який я приїжджав в дитинстві, і сільський протоієрей Павло Бортник, який вперше ввів мене у святий вівтар.
Хочу з вдячністю згадати про моїх батьків, які з дитинства своїм прикладом заклали в моє серце любов до людей, милосердя та співчуття. Вони навчили мене не приносити людям зла і засмучення, а в будь-яку важку хвилину прийти на допомогу кожному ближньому, який цього потребує.

Особливе враження і трепет перед святими мощами та благоліпною архітектурою храмів на мене справила рідна Києво-Печерська обитель, в яку до відновлення чернечого життя Господь неодноразово приводив мене. У юному серці залишилося в пам'яті незабутнє богослужіння на дальніх печерах Лаври під час великого торжества 1000-річчя Хрещення Русі. Це торжество і сформувало в моєму серці тверде і остаточне рішення про моє майбутнє пастирське покликання.

Не залишилося без особливої пам'яті і перебування в Московських духовних школах, у великій Лаврі преподобного авви Сергія, ім'я якого носив до чернечого постригу. Його правиця зміцнювала мене в студентські роки, в хвилини радості і скорботи, я отримував втіху біля раки з Його святими мощами. З цієї причини і просив благословення Вашого Блаженства на будівництво у граді Києві храму на честь його святого імені, яке милістю Божою підходить до завершення. І сьогодні уповаю на духовну підтримку прп. Сергія і відчуваю її.

Перебування в обителі сприяло доброму спілкуванню зі старцями. Найдивовижніше з них було з отцем архімандритом Кирилом (Павловим) духівником Троїце-Сергієвої Лаври. Тісне і дружнє спілкування зі старцем проходило в заміській патріаршій резиденції, в якій старець часто перебував на запрошення Святішого Патріарха.

Під час навчання в духовній семінарії Господь направив мене на новий шлях церковного послуху при Патріаршій резиденції в Передєлкіно. Перебування в патріаршій резиденції також залишило в моєму серці і душі незгладимий слід від спілкування з Його Святістю, покійним Патріархом Алексієм, Його вікарієм Архієпископом Арсенієм, сестрами Пюхтіцької обителі, назавжди любов в моєму серці збережеться до цих людей.

Особлива любов до Києво-Печерської обителі привела мене сюди під покров Пречистої Богородиці та Преподобних Печерських. І з тією ж любов'ю мене прийняла братія і намісник обителі. Підтримку та любов, яку я відчував протягом усіх років мого чернечого послуху, відчуваю її і зараз, сподіваюся, і в майбутньому вона збережеться на довгі роки.

З Вашого святительського благословення, Ваше Блаженство, від руки намісника Великої Лаври, тодішнього архімандрита Павла, я прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарет на честь Святителя Київського Філарета (Амфітеатрова). Обрання імені, яке було промислительним для мене, мабуть, ще з 1994 року, коли після обрітення його чесних останків, я отримав частинку його святих мощей.

З Ваших святительський рук, Ваше Блаженство, я отримав благодать дияконства і священства, з Ваших рук, я отримав сан ігумена та архімандрита. З Вашого благословення я пройшов дивовижний шлях монастирських і церковних послухів. За чотирнадцять років перебування та праці у Великій Лаврі Господь багато чого відкрив для мого слабкого духом розуму і серця, проходячи чернечий і пастирський послух і випробування, багато чого побачив і сприйняв корисного для душі.

Приклад монастирського послуху старшої братії завжди дивував мене простотою в спілкуванні, пастирською мудрістю, смиренням і послухом не тільки священноначаллю, але й один одному. Всі ці приклади і звершені  отцями чесноти дали мені можливість побачити себе, і своє місце в Церкві.

Воістину Лавра стала рідною домівкою, в яку завжди з радістю і хвилюванням буду повертатися.

В моїй душі зараз два протилежних почуття. З одного боку - несумісного людського хвилювання за ту відповідальність, яку на мене простого і смиренного трудівника у винограднику Господа поклали  вчора богомудрі архіпастирі. А з іншого - глибока вдячність Господу, який не залишає своє стадо і веде його крізь століття.

Страшить багато в найвищому служінні, в першу чергу висока відповідальність, за власний внутрішній стан і духовне вдосконалення. Адже пастир, а тим більше єпископ, ніякої міри не повинен знати в добрі і в сходженні, не тільки вважаючи прибутком отримане, скільки втратою – не досягнуте, завжди роблячи пройдене відправним пунктом для сходження до більш високого говорить свт. Григорій Великий.

Особлива відповідальність лежить на мені в новому служінні в межах Галицької землі. Це служіння, повинно бути проявом братерської любові у свідченні християнської взаємоповаги до всіх у Христі братів.

Святитель Василь Великий каже: «Створив нас Бог, дав нам вживання слова, щоб відкривали один одному своє серце і щоб кожен з нас, по спільності природи, передавав ближньому свої думки, як з деяких скарбів виносячи з сокровенного серця». І ось стою перед Вами, Ваше Блаженство, і Вами, дорогі Святителі, в очікуванні Вашого слова, Ваших порад і настанов, які перше чув з Ваших святительских вуст і приймав від Ваших рук, ними мені і належить керуватися у справі нового церковного послуху.

Знаю, що шлях мого архієрейського служіння полягає не в тому, щоб творити свою волю, дотримуватись своїх ідей, але в тому, щоб слухати, разом з усією Церквою, слово і волю Господню, і дозволити Йому направляти мене, так, щоб Він - Сам вів Церкву в цю важку годину нашої історії.

Дякую за честь, яка мені надана. Є нагороди, отримання яких реально торкається серця. Та нагорода, яку я сьогодні тут на землі отримую, є саме такою. Разом з почесним саном, я як би знаходжу матеріальну зриму довіру. Свідчення того доброго ставлення і тієї любові святої Церкви до мене. Хотілося б цю нагороду, разом з довірою отриманою тут на землі примножити і отримати високу нагороду за пройдений шлях у Царстві Небесному.

У розумінні своєї немочі покірно віддаю себе керівництву волі Божої і вірю, що «Сила Божа в немочі звершується» (2 Кор. 12,9), і тому сьогодні молюся, щоб Господь не залишив без своєї благодатної божественної допомоги в моєму новому церковному послуху.

Втішаюся тим, що Господь уміє працювати і з малопридатними знаряддями на винограднику Своєму, а так само покладаюся на Ваші молитви. У цьому ж керівництві прошу і Вас, Ваше Блаженство, і Вас, богомудрі Архіпастирі. Покладаючи руки Свої, на мою немічну главу, звершіть молитви до Господа та Пречистої Його Матері, щоб сотворили моє майбутнє служіння благодатним і спасенним для мене і народу Божого веденого за мною до Христа і зробили мене «зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у вірі і чистоті »(1Тим. 4,12). Амінь.