Православне вчення про статеву мораль

 

 

Архієпископ Львівський і Галицький Августин

ПРАВОСЛАВНЕ ВЧЕННЯ ПРО СТАТЕВУ МОРАЛЬ

(Виступ на конференції Форуму Богословів-Моралістів Центральної Європи,

26-29 серпня 2008 рік, м. Львів)

Руки Твої створили мене й збудували мене.

(Пс. 119 ,73)

Початок 3-го тисячоліття на тлі економічних, політичних, соціальних змін, обумовлених глобалізаційними процесами, ознаменувався низкою гострих криз, найголовнішою з яких, безумовно, є криза моралі у суспільстві, і, найперше – у сімейному житті. Таким чином похитнулась найголовніша підвалина суспільства, однак набагато страшнішим є те, що це поставило під загрозу і саме існування роду людського. Сексуальна революція та феміністичний рух призвели до зміни гендерних стереотипів у поведінці чоловіка і жінки, що, у свою чергу, призвело до того, що чоловік у сучасній сім'ї перестає бути її головою, і ця роль переходить до жінки; порушився укорінений у самій природі людини баланс у ролі чоловіка і жінки у родині. Сьогодні вони обоє зацікавлені в реалізації свого професійного потенціалу та несуть фінансову відповідальність за сім'ю, а це не дає заміжній жінці повністю присвятити себе родині. Традиційним ідеалам подружньої вірності та цноти протиставляється гедоністичний принцип задоволення статевого потягу як визначника сексуальної поведінки індивідуума. Також необхідно взяти до уваги і все більше нехтування християнськими моральними цінностями у суспільстві та нав'язування ідей матеріалістичного і псевдонаукового світогляду, які подаються як досягнення демократії. Такий світогляд активно впроваджується в суспільну свідомість засобами масової інформації та загальноосвітніми закладами, що призвело до різкого збільшення розлучень та демографічної кризи. Все це впливає на психологічний стан сім'ї: як у стосунках між подружжям, так і між батьками та дітьми. Сьогодні ми маємо покоління молодих людей, вихованих в умовах глибинних духовно-моральних травм батьків і сімейних конфліктів, з перевернутим сприйняттям сім'ї і ролі в ній кожного з подружжя.

В той же час спостерігається навернення великої частини суспільства до традиційної християнської моралі у родинному житті і нашим завданням є допомога якомога більшій кількості людей у справі відновлення чистоти сімейних стосунків і виховання молодого покоління на основі Божих заповідей та вчення Святої Церкви. Вирішення цього важливого завдання відкриває широке поле для спільної діяльності державних, соціальних, громадських та церковних інституцій, адже, прямо чи опосередковано, кожен із нас є відповідальним за збереження нашої цивілізації.

Православна Церква має багатий досвід створення благочестивої сім'ї і виховання дітей, що заснований на засадах Священного Писання, агіографічних свідоцтвах і творах святих отців, який також знайшов відображення в «Основах соціальної концепції Руської Православної Церкви».

Священне Писання вчить нас, що сім'я є Богом встановленою формою існування людини і отримала благословення від Господа одночасно із створенням людини. «І сказав Господь Бог: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Бут. 2, 18). «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий Він її створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю…»

Так була створена перша сім'я. І одночасно Адам і Єва, а через них і кожна людина, отримали завдання від Творця – «наповнюйте землю». Природне призначення людини – зберігати життя на землі, а подружжя в його ідеальній суті є здійсненням цього надзвичайного призначення людини. Свята Церква благословляє чоловіка і жінку в подружжя і, тим самим, ще раз нагадує про природне покликання людини.

Ми не можемо уявити, яким чином людина, безгрішна у раю, мала б, за Божим планом, наповнювати землю. Бо через гріх прабатьків цей план був порушений. І тому особливою милістю до вигнаних з раю людей, особливо великим щастям, що його подарував Господь, була можливість народжувати дітей і поповнювати людський рід. «Народження дітей стало величезною втіхою для людей, коли вони стали смертними. Тому милостивий Господь, щоб… пом'якшити суворість покарання, - пише святитель Іоан Златоуст, - і забрати у смерті страшний вигляд, подарував народження дітей, виявляючи в ньому… образ воскресіння» (свят. Іоан Златоуст. Твори, 1895, т. 1).

Проте, за думкою святителя Іоана Златоуста, народження дітей є не єдиним призначенням шлюбу. Він вбачав у ньому узаконений Богом спосіб підтримки моральності: «Шлюб дано для народження дітей, а ще більше для погашення природного вогню». Тут святитель наслідує святого апостола Павла, який говорить, що задля запобігання блуду «дружина не володіє тілом своїм, але чоловік; так же само й чоловік не володіє тілом своїм, але дружина. Не вхиляйтесь одне від одного, хіба що дочасно за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням» (1 Кор. 7, 4-5). Аналізуючи це послання ап. Павла, святитель Іоан вказує, що ще одним призначенням шлюбу є задоволення потреби плотського єднання, яка закладена Богом у природу людини. При виключному значенні у християнському шлюбі моральної чистоти, статеві потяги людської природи не вважаються гріховними, але за умови, що ці потяги матимуть вияв у бажанні народження дітей і втілюють цнотливу любов, повну спільність, «одностайність душ і тілес» подружжя. Слова з псалма: «Отож, я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 51, 7) вказують лише на гріховність людської природи взагалі. Засудження, за вченням Церкви, «заслуговує перетворення цих чистих і гідних відносин і самого людського тіла у предмет принизливої експлуатації і торгівлі, призначений для отримання егоїстичного, безособистісного, безлюбовного та спотвореного задоволення» - виголошується в Основах соціальної концепції Руської Православної Церкви (Х, 6).

«Шлюб у християнстві, - за вченням святителя Григорія Богослова, - добрий тоді, коли він об'єднується з бажанням залишити після себе дітей, бо таким чином наповнюється Церква Христова, збільшується кількість тих, хто догоджає Богові. Але коли він має основою лише прагнення задовольнити плотську похіть, то розпалює грубу і ненаситну плоть, обкладає її терням і робиться ніби шляхом до гріха». Благословляючи подружжя, Церква дає певні настанови моральності і чистоти у відносинах. Церковно-канонічними правилами встановлено утримуватись від подружніх відносин у великі свята і неділі (починаючи з вечора під ці дні), тому що духовна жертва в ці дні приноситься Господу. Всі багатоденні пости – Великий, Різдвяний, Успенський і Петрів - це блаженний для благочестивого подружжя період, коли вони, за взаємною згодою і за заповідями церковними, не мають тілесної близькості, перебувають у чистоті, і, більше того, присвячують свій час посту і молитві.

Проте не лише задоволення природного потягу плоті і народження дітей є метою шлюбу у людини, що є створена «за образом і подобою самого Бога» (Бут. 1, 26). У шлюбі є ще третя, найвища мета. В. Соловйов розрізняє три складових взаємовідносин у шлюбі:

1) Фізичний потяг, обумовлений природою організму;

2) Процес зачаття і народження дітей, який визначає доцільність потягу;

Ці дві складові є спільними у людей з тваринами. А от третьої у тварин немає. Це – взаємна ідеалізація закоханих, що створює екзальтацію душевного почуття – пафос любові.

Він пише, що чоловік бачить в обраній ним жінці «своє природне доповнення, своє матеріальне інше – бачить тут не так, як сторонній спостерігач, …а прозріває в її істинне єство або ідею, і те, чим від початку призначена бути, чим споконвіку бачив Бог і чим вона остаточно має стати. Тут і за матеріальною природою в її вищому індивідуальному виявленні – жінці – визнається безумовне значення, і вона стверджується як моральна особа, як самоціль або як істота, здатна до одухотворення і «обоження». З такого визнання витікає моральний обов'язок діяти в сенсі реалізації в цій справжній жінці і її житті того, чим вона повинна бути. Цьому відповідає особливий характер найвищого любовного почуття і у жінки, яка бачить у своєму обранці справжнього рятівника, який повинен відкрити їй та здійснити сенс її життя». На особливе духовне значення шлюбу вказує і професор Троїцький у своїй праці «Християнська філософія шлюбу». У шлюбі «любов має таємничий характер. Вона є таїнством вже й тому, що … об'єктивно об'єднує нас з Богом, який Сам і є Любов і має благодатний характер, бо Господь присутній там, де люди об'єднані взаємною любов'ю».

Отже, взаємний потяг чоловіка і жінки має на меті не тільки заснування сім'ї та народження дітей, але і взаємне духовне піднесення – відновлення в людині її початкової краси – першообразу сотворіння «за образом і подобою».

Ось чому Церква засуджує усі види блуду, перелюбу, подружньої невірності, проституцію і проповідь так званого «вільного кохання», «пробні» шлюби, які відділяють тілесну близькість від особистісної та духовної спільності, від жертовної і цілковитої відповідальності одне за другого, які здійснюються лише у довічній подружній вірності» (Осн. соц. конц., Х, 6). Тобто у православній традиції шлюб сприймається як пожиттєвий союз подружжя, скріплений не лише фізичною, а і духовною близькістю.

Православна Церква обстоює унікальність та принципову неможливість розірвання шлюбу, засуджуючи розлучення, як гріх (хоча з цього правила є ряд виключень). Вона наголошує, що головою сім'ї, за вченням св. апостола Павла, є чоловік: він повинен любити дружину, як Христос любить Свою Церкву, а та повинна коритися йому, як Церква кориться Христові (Єф. 5, 22-23; Кол. 3, 18). «В цих словах мова йде, звичайно, не про деспотизм чоловіка і закріпачення жінки, але про першість у відповідальності, турботі і любові; не слід також забувати, що всі християни закликані до взаємного «послуху одне одному у страсі Божому» (Єф. 5, 21). Тому «ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка, в Господі. Бо, як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; все ж – від Бога» (1 Кор. 11, 11-12)» (Основи концепц. РПЦ, Х, 6 ).

Тільки в такій сім'ї, особистим прикладом батьків можливо досягти найпершої мети шлюбу - виховати дітей-християн, нових синів і дочок Божих. І ось на це повинні бути націлені від самого створення сім'ї молоді чоловік та жінка, які не повинні забувати про те, що вони отримали благословення стати співробітниками Бога у появі нової особистості. Вони зобов'язані розуміти свої інтимні відносини не лише, як здійснення повноти фізичного життя особи, а й як участь (хоч би й потенційна) у появі нової істоти, призначеної для життя вічного.

Духовне життя – найцінніше, що ми можемо дати нашим дітям у спадок.

Сучасний світ намагається усунути орієнтацію на духовні цінності, відволікти молодих людей зі шляху до Бога, розважити, вивести із стану молитовного єднання з Творцем, безупинно пропонуючи їм різноманітні спокуси. Людство в цілому не витримує натиску власних гріхів, духовно слабне і втрачає як тілесне, так і душевне здоров'я.

Засвоївши думку про труднощі, пов'язані з вихованням дітей, порушуючи приписи Церкви стосовно моральних принципів, чистоти і стриманості, люди, незважаючи на погибель духовну, скоюють страшний гріх – вбивство дитини, яка ще не побачила світу.

В наш час законодавство щодо абортів суворе у небагатьох країнах і змінюється лише в бік лібералізації. Головний аргумент прихильників аборту полягає в тому, що кожна жінка має право сама керувати своїм тілом і ніхто не може втручатися і вирішувати таке особисте питання. Унікальним добрим прикладом є Польща, де у 1993 році, під тиском Церкви, аборти були заборонені.

Згідно з ученням Святої Православної Церкви, у жіночому лоні з заплідненням починається не тільки фізіологічне життя нової людини, а й, що важливіше, плід з моменту зачаття отримує душу. Знищуючи плід у своєму лоні, жінка, часто навіть не усвідомлюючи того, вбиває живу істоту, що створена за «образом і подобою Божою». Згадаємо Іоана Хрестителя: він ще в лоні матері, пізнав Господа, Який теж перебував у лоні Пречистої Приснодіви Марії: «…затріпотала дитина в утробі її» (Лк. 1, 41), преподобного Сергія Радонезького, який тричі скрикнув у лоні своєї матері під час Божественної літургії. Тому церковні канони дуже суворо засуджують не лише аборти, а й навіть спроби перервати вагітність, бо вважають це гріхом дитиновбивства.

«Хто навмисне загубить зачатий в утробі плід, підлягає осудженню за вбивство», - говорить святитель Василій Великий. «Хто дав зілля для вилучення плоду, є вбивця», - в іншому місці вказує він.

Відомий італійський юрист Рафаель Баллестріні писав: «Найвірнішим доказом повного морального падіння народу буде те, що аборт вважатиметься приватною справою і абсолютно допустимою». Але аборти не просто свідчать про моральний розклад, падіння чи загнивання суспільства, вони є й першопричиною цього розкладу і падіння.

Наслідки аборту досить серйозні:

для матері: ймовірність смерті (від пошкодження матки, сепсису, інфаркту, тощо), втрата здатності народжувати дітей в майбутньому;

для дітей: кількість мертвонароджених дітей і передчасних пологів у жінок, що зробили аборти, збільшується вдвічі; зростає число дітей хворих, з різними фізичними вадами;

для сім'ї: психічне здоров'я, передусім жінки, надломлюється, моральна єдність подружжя послаблюється, жінка втрачає свою гідність, стає предметом експлуатації з боку чоловіка, сімейна гармонія порушується;

для підлітків: полегшується безвідповідальна сексуальна поведінка, зростає число матерів-одиночок;

для народу: виникає серйозна демографічна проблема.

У Всесвітній Декларації прав людини (ухвалена на сесії ООН 10 грудня 1948 року) у третьому розділі сказано: «Кожна людина має право на захист з боку закону» (ЮНЕСКО, «Право бути людиною», т. 2, с. 662). Неймовірне протиріччя полягає в тому, що люди, з одного боку, активно виступають за права людини, а з іншого – порушують їх, здійснюючи такий ганебний злочин, як аборт.

Переривання вагітності не може бути виключним правом вагітної жінки: суспільство має право і обов'язок втручатися і не дозволяти окремим особам убивати найбеззахисніших і невинних своїх членів, малят, які ще не народилися. Щодо випадків, коли переривання вагітності рекомендоване «за приписами лікарів» - для збереження життя матері, то тут треба застерегти батьків, і їм потрібно дуже обережно довіряти людям, бо їм властиво часто помилятися. Відомі випадки, коли всупереч порадам лікарів матері проявляли подвиг віри і благополучно народжували, врятувавши життя і своє, і дитини.

Тому Православна Церква категорично засуджує аборт, прирівнює його до вбивства, і наполягає на особистій відповідальності за нього усіх його учасників: жінки, чоловіка (у випадку його згоди на аборт) і лікаря. Ставлення до абортів сучасного християнина повинне бути однозначне: не допускати навіть думки про знищення плоду. Це страхітливо, немислимо і неприпустимо.

Від початку 1960-х років, коли були винайдені контрацептиви, застосування їх стало загальноприйнятою нормою, без перебільшення можна сказати, що зараз ними користується абсолютна більшість жінок. Введення в дію програм з «планування сім'ї» захисниками так званих «репродуктивних прав жінок» призвело до того, що контрацептиви, з одного боку, зробили жінку доступнішою, а з іншого – звільнили від «зайвих» дітей і пробивають дорогу до повної рівноправності. Згідно з православним розумінням, застосування контрацептивів також недопустимо. У даному відношенні Церква використовує диференційований підхід, відрізняючи протизаплідні засоби, які мають абортивну дію, від тих, що не зв'язані з перериванням вже початого життя. Перші прирівнюються до аборту, бо вбивають плід у той час, коли вона фізично ще не відчула, що стане матір'ю. І це є той самий гріх – гріх дітовбивства. Ним ми посягаємо на Творця, хочемо виправити Його дії так, як цього хочемо ми, топчемо Його святі заповіді. Другі до аборту не прирівнюються, але використання їх так само є гріхом, бо, крім шкоди, що наноситься здоров'ю жінки, безвідповідальність, яку вони дають стимулює ще й розвинення надмірної сексуальної розбещеності, блуду. Церква вчить, що людина повинна гальмувати всі свої пристрасті, в тому числі, й блудну. У людей, які живуть блудною пристрастю, вона гіпертрофована, цілком ненормальна, не приносить їм радості, до деякої міри це хвороба. Отже, потрібно лікуватися або рятуватися від блуду, а не від дітей.

Але найважливіше те, що застосування протизаплідних засобів стимулює безвідповідальне ставлення до великого таїнства шлюбу – цього божественного, тайного закону, грандіозного за своїм значенням. У шлюбі двоє людей поєднуються з любові, і з двох клітинок, що об'єдналися в одну, з'являється нова людина, якої не було на Землі. Свята Православна Церква вірує, що не бажання подружжя, а Сам Господь приводить у життя нове створіння. Це унікально, і до цього треба підходити з величезним благоговінням і відповідальністю. Тому з точки зору моральності такі засоби застосовувати не можна. Православна Церква не може цього благословити, бо це є спотворення людської природи, створеної Богом.

Нехтування моральними засадами християнства в царині сім'ї призвело до зміни традиційно негативного відношення до таких форм сексуальної поведінки, які дотепер вважалися статевими збоченнями – до гомосексуалізму, бісексуалізму, транссексуалізму.

Ми є свідками того, як в багатьох європейських країнах і в деяких штатах у Америці внаслідок зміни законодавства в області сексуальної етики легалізовані одностатеві шлюби і це вважається неабияким досягненням демократії. Ця зміна є результатом планомірної і багаторічної діяльності борців за права сексуальних меншин за зміну громадської думки на свою користь та за лібералізацію законодавства в цьому питанні. Така тенденція не може не викликати глибокої стурбованості традиційних Церков.

Свята Православна Церква, спираючись на свідчення Священного Писання і Передання, засуджує гомосексуальні статеві відносини, бо вони є порочним спотворенням Богом даної природи людини. Щодо гомосексуальних нахилів, що ще не перейшли у гомосексуальну поведінку, то вони, за церковними приписами, лікуються за допомогою Таїнств, посту, молитви, читанням Священного Письма і творів святих отців, а також християнським спілкуванням з віруючими людьми, готовими надати моральну підтримку.

Треба зауважити, що сучасне християнство зовсім не вимагає відродження гонінь на представників сексуальних меншин і не закликає до їх дискримінації. Проте Церква протистоїть намаганням подати гріховну тенденцію як норму і виступає проти всіх видів пропаганди гомосексуалізму.

І все ж таки, чи можна регулювати народжуваність дітей, не порушуючи заповідей Божих? Сьогодні медицина пропонує засіб, заснований на природному циклічному стані організму жінки, який, на мою думку, Православна Церква не повинна заперечувати, бо він базується на звичайному статевому утриманні.

Безумству сучасного світу Свята Церква протиставляє вчення про чистоту та цноту як в дошлюбних відносинах, так і для подружжя. Це вчення оберігається правилами святих апостолів, святих отців і Вселенських та Помісних Соборів, а розкривається воно в долях святих. Бог вимагає від нас святості життя. Ця святість, найперше, полягає в цноті, а потім у виконанні і інших заповідей Божих, а при порушенні їх – у щиросердечному і смиренному покаянні. «Цнотливість, - пише преподобний Іоан Ліствичник, - це загальна назва всіх чеснот».

Сучасна наука (проф. Флінт та Фелікс Ледантек) нещодавно відкрила явище телегонії – руйнівних наслідків впливу блуду на душі і тіла людей. Воно полягає в тому, що існує не тільки певний вплив спадковості першого чоловіка на потомство від другого, але і псування спадковості на генетичному рівні. З духовної точки зору, телегонія пояснюється просто: душа впливає на тіло. Церква ж зберігає ці знання від початку. Наприклад, щоб зберегти чистоту, євреї «не мають брати собі за дружину блудницю чи зганьблену, не мають брати і жінку, від якої відмовився чоловік її» (Левит, 21, 7). Церква ж пропонує і засоби подолання наслідків телегонії: в таїнстві Покаяння. Але покаяння повинно бути істинним, щоб воно мало гідні плоди, тобто необхідно внутрішньо змінитися, щоб душа очистилась і преобразилась.

В боротьбі з блудною пристрастю преп. Макарій Оптинський пропонує прості практичні поради: «Закликай молитви тих, що подвизалися в чистоті – святу мученицю Фомаїду, святого Іоана Багатостраждального, святого Моісея Угрина і молитви отців духовних і всіх матерів, і вважай себе гіршим за всіх. Під час боротьби усі ці заходи корисні… Менше спати, менше їсти, берегтися марнослів'я, засудження і не любити прикрашатися гарною одежею, берегти очі і вуха. Усі ці засоби є попереджувальні. Ще не допускати помислам входити в серце, а коли почнуть приходити, повставати і просити допомоги Божої».

Дівоча честь і подружня вірність – генетична основа не тільки сімейних устоїв, а і генетичної спадковості здоров'я і благополуччя сім'ї, нації і держави. Саме тому Свята Православна Церква вимагають берегти дівочу, юначу, жіночу і чоловічу моральність, укріпляти її у сім'ї і в державі.

Цнотливість є вираження не егоїстичної, а євангельської любові людини до себе, яка складається із збереження тілесної і душевної цілості, чистоти. Вона невід'ємна від любові до Бога. У Святому Письмі під цнотливістю розуміють і утримання похоті, боротьбу з гріхом, тверезість, помірність, скромність, здоровий стан розуму.

Докладаючи всіх своїх сил, «людина, як розумне Боже створіння, повинна зв'язати себе законом поміркованості», - пише святитель Григорій Богослов (св. Григорій Богослов. Твори, т. 5).

«Непорочність, - пише преподобний Іоан Ліствичник, - є засвоєння для себе безплотної природності. Непорочність є надприродне відречення від природи і направду незвичайне змагання з безплотними тіла смертного і тлінного». Щасливі ті, хто твердо зберігає закон Господній і не піддається на спокуси нечестивих. Бо лише непорочність, тобто відчуття непричетності до гріха, дає людині право на щастя.

Отже, потрібно відходити від світу, що лежить у грісі, і йти до Церкви. Тільки вона може спасати, в ній перебуває те саме життя, якого навчали Господь і апостоли. Правда, у нас, віруючих, мало сил, і нам важко, ми одні проти всього цього великого світу, який живе за законами гріха. Але нас повинна зміцнювати благодать Божа. Тож зважатимемо ще й на те, як виховати молодих людей в чистоті, прищепити їм любов до Бога, занурити їх у ці святі й непорушні заповіді, щоб вони завжди мали на устах молитву, а в серці – страх Божий. Тоді, й лише тоді, наша країна вийде із демографічної кризи, підведеться з колін моральність, запанує любов і злагода.

Література:

1. Епископ Венский и Австрийский Илларион. «Исчезающий вид» // «Православная беседа» №2, 2008.
2. И будут двое одна плоть. Сборник статей о христианском браке. «Образ», 2005.
3. Целомудрие и телегония. Православная Церковь и современная наука о проблеме генетических инверсий. «Псалтирь», 2005.