Єпископ Філарет: Моя мета — бути «добрим пастиром» для всіх людей нашого краю, незалежно від конфесійної приналежності

 

9 січня до Львова на служіння прибув Преосвященний Філарет єпископ Дрогобицький, новопризначений вікарій Львівської єпархії УПЦ (МП). Архієпископ Львівський і Галицький Августин, який на урочистому представленні владики Філарета сказав: «Зрозуміло, що молодий, освічений і обдарований єпископ не буде весь час вікарним архієреєм. Тож, якщо Ви у майбутньому очолите Львівську кафедру, я бажаю Вам послужити на Галичині довше мого 18- річного терміну».
Про те, які завдання стоять перед новим єпископом, про його бачення розвитку непростої релігійної ситуації в Галичині, зокрема, та в Україні – загалом – читайте в ексклюзивному інтерв’ю єпископа Філарета.

Владико, якою є Ваша роль у житті Львівської єпархії. Які завдання на Вас покладено і які функції Ви виконуєте?

Вікарного єпископа призначають у допомогу керуючому Архієпископу. Це давня православна традиція. У Львівській єпархії УПЦ (МП) таке призначення сталося вперше за часи пострадянського часу, але в історії ця традиція мала місце. Священний Синод призначив мене на допомогу владиці архієпископу Августину, який максимально зосереджений на виконанні важливої місії в церкві: він очолює Синодальний відділ УПЦ по взаємодії з військовими формуваннями та Синодальну богословсько-канонічну комісію. Часто він перебуває у відрядженнях за межами своє кафедри, тому частково справами єпархії, які знаходяться в моїй компетенції, доведеться займатися мені. Але за традицією, вікарний єпископ погоджує свої дії з правлячим архієреєм.
Як і кожному єпископу, мені доведеться відповідати за три основних напрямки діяльності: душепастирство, зв’язки Церкви з всіма гілками влади та громадськістю, а також адміністративна функція – піклування про діяльність парафій та єпархії.

З огляду на важливу роль, яку Ви покликані відігравати в житті вірних УПЦ МП на Львівщині, сформулюйте, будь ласка, головні пріоритети своєї діяльності?


В своєму слові при нареченні в єпископа, я зазначив : «На мені лежить особлива відповідальність у моєму новому служінні в Галицькому краї, тому це служіння має бути виявленням братської любові в свідченні християнського миру, взаємопорозуміння та єдності до всіх у Христі братів». Моя мета — бути «добрим пастирем» для всіх людей нашого краю, незалежно від конфесійної приналежності. Я прийшов із миром і буду намагатися зберегти мир міжконфесійний, мир у суспільстві, до всіх віросповідань на Львівщині. Зберегти й примножити. На жаль, нині різні сили хочуть цей хиткий мир зруйнувати, суспільству намагаються подати викривлену думку про наші стосунки. Я впевнений, що зустріч керівників церков, яка пройде на початку березня за участю Львівського міського голови Андрія Садового, доведе, що до цього підстав в нашій Галицькій землі не існує.
Саме з цією метою на свято Водохреща ми разом з архієпископом Августином обговорювали з міським головою Львова Андрієм Садовим проведення «круглого столу» за участі всіх єпископів, які є у Львові. Ми пропонуємо за «круглим столом» обговорити міжцерковні, міжконфесійні, релігійні питання, проблеми стосунків церкви з державою та суспільством, соціальні програми.

Як єпископи інших церков відреагували на цю пропозицію?

Всі керівники церков, що працюють у Львові, знайомі між собою. Але їх спілкування зазвичай відбувається в рамках певних офіційних заходів Але щоб поспілкуватися віч-на-віч, всі разом – такого ще не було. Всі погодились.

А які проблеми в житті самої єпархії для Вас є пріоритетними?

В єпархії, як і в будь-якій структурі, багато проблем, які пов’язані з забезпеченням життєдіяльності церкви, монастирів, парафій. Вирішення питань соціального напрямку. Питань церковно-державного та міжконфесійного діалогу. Дякувати Богові, сьогодні немає таких гострих проблем міжконфесійного характеру. Кожного дня відбувається спілкування зі священиками, мирянами, політиками культурними діячами.

Вас призначено єпископом Дрогобицьким. Чому? Адже основна Ваша діяльність стосується всієї єпархії?

Відповідно до канонічного права, два єпископи знаходитись в одному місці і мати однаковий титул не можуть. За давньою традицією Церкви, єпископ, який призначається в єпархію як вікарний, носить титул іншого міста в межах канонічної території згаданої єпархії. Тому я отримав титул Дрогобицького єпископа. До революції саме в Дрогобичі й Самборі були вікарні єпископи Львівської Митрополії, з часом ці міста були окремими єпархіями. Місто Дрогобич є моїм титулярним кафедральним місцем, тому я також служу в Дрогобицькому храмі на честь преподобного Іова Почаївського.

Серед прихожан УПЦ (МП) на Львівщині багато російськомовних. Не секрет, що зараз в Україні загалом, і в Галичині, зокрема, певні політичні сили зацікавлені в підтримці напруги у міжнаціональних та міжетнічних відносинах. Так, наприклад, нещодавно з’явилася заява ЛОО УРП, в якій пропонується зняти з бюджетного фінансування російські школи у Львові. Яка Ваша позиція в цих питаннях?

Ці протистояння можуть викликати напругу взагалі по всій Україні. Сьогодні всі ми відчуваємо дуже скрутні часи економічної та політичної кризи. Тому підіймати ці питання досить не доречно. Особисто я вважаю, що державною офіційною мовою мусить бути одна-українська. А всі інші мови-мови етнічних груп. Таких механізмів в світі багато. Зараз ми бачимо велику кількість людей, які живуть на Західних теренах України, розмовляючи російською мовою, і це не заважає людям мирно співіснувати та гуманно ставитись один до одного. Але, якщо зараз львівська влада припинить фінансування російської школи, то це буде крок до того, щоб в інших регіонах зняли з бюджетного фінансування українську школу. Всім відомо, яка політика відбувається навколо україномовних шкіл Луганщині. Президент України довів до відома керівників, які повинні припинити це явище. Якщо є школа, в ній потребує суспільство, то школа повинна працювати. Хіба це вважається злочином проти нації, чи українофобією? Я знаю, що,наприклад, У Римі, є й україномовна, й російськомовна школи, це не заважає дітям вивчати італійську мову й культуру. Я не маю на увазі, що україномовна дитина повинна навчатися в російськомовній школі. Діти повинні вивчати рідну мову, культуру, свої вікові традиції, своє коріння, бо саме це запорука державності. Якщо ми йдемо до Європи, то маємо ставитись до всіх людей із повагою і найголовніше - бачити образ Божий.

В церковних колах оговорюється питання щодо проведення конференції з приводу ювілею Львівського собору 1946 року. Нібито Ви були ініціатором цієї конференції, але священики єпархії не підтримали Вашої ідеї. Ваше бачення з цього приводу?


Насправді ця інформація не достовірна. По-перше, ніякого офіційного обговорювання цього питання зі священиками єпархії не відбувалось. По-друге, ідеологами цієї конференції були люди, які не є кліриками та вірними Львівської єпархії. Один – священик, викладач Київської духовної академії, другий-мирянин, викладач Московської духовної академії. Їх ідея була пов’язана з науковою працею.
Справді мені було запропоновано бути головою оргкомітету з підготовки конференції. За ідеєю організаторів планувалось долучити до конференції представників інших православних конфесій. Мною було вивчено матеріали конференції і в письмовій формі докладено архієпископу Августину про недоцільність проведення конференції, для глибшого розуміння моєї думки цитую з мого рапорту:- «Вважаю недоцільним проведення конференції, яка ,справді, може зробити потужний резонанс у суспільстві на Галичині, а також надовго відсуне між церковний діалог, направлений на досягнення миру між Церквами та в суспільстві.» Проведення такої конференції, треба готувати дуже ретельно через те, що це питання не належить виключно до Львівської єпархії. Тому прийнято рішення в даний час її не проводити.

Ваше особисте ставлення до Львівського собору 1946 року?

«Львівській собор 1946 року» - це була історична подія, котра в ті часи мала місце й залишає його за собою в історії міжцерковних та церковно-державних відносин. Сама ідея собору не вирішила поставлених питань і не надала позитивних результатів, яких очікували організатори собору. На жаль, ми бачили наслідки цієї історичної події наприкінці 80-х, початку 90-х років, залишаючи за собою непорозуміння та ворожнечу поміж людьми. На мою думку, є доцільним повертатися до таких подій тільки в контексті вивчення історії. Не треба чіпати події минулого, старе, що може викликати нове протистояння в суспільстві. Це стосується не тільки питань собору, а й взагалі історичних подій, які можуть викликати протистояння в суспільстві.

Як в УПЦ (МП) прийняли звістку про відставку кардинала Гузара? Що служителі УПЦ (МП) очікують від його наступника?

Ця відставка не випадковість. Всім відомо, що за Кодексом Канонів Східних Церков (ККСЦ кан.210 §1), кардинал Любомир Гузар в 75 років подав зречення з уряду до Папи Бенедикта ХVI, але Папа просив кардинала продовжити його служіння. Звісно, що Римсько-Католицькій Церкви є традиція, що єпископ який пішов на спочинок продовжує працювати в Римській Курії. Я не знаю думки самого кардинала Любомира, чи дасть йому стан здоров’я можливість працювати далі. В любому випадку я бажаю Йому доброї праці та здоров’я!
Як і всі ми віримо в Волю Божу, і сподіваємося що людина яку обере Господь, буде прагнути до діалогу в свідченні любові і взаємопорозуміння. Час минає, до служіння приходить нове покоління священнослужителів, більш освічене, з європейським досвідом, саме воно налаштовано до дружніх стосунків та взаємодії, бо дуже добре розуміє, що без співпраці нам не перемогти масовий нігілізм. Дай Бог щоб поміж нами склався мир!