Протоієрей Миколай Данилевич: Критський собор засвідчив не розкол світового Православ'я, а початок шляху до його консолідації

 

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує інтерв'ю заступника голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Української Православної Церкви протоієрея Миколи Данилевича «ФрАзі».

Протоієрей Миколай Данилевич висловив свою думку з приводу підсумків зібрання Предстоятелів Православних Церков на Криті, причини неучасті чотирьох Помісних Церков, а також про так зване «українське питання» на ньому.


Публікуємо інтерв'ю повністю


- Отець Миколай, в підсумковому посланні Всеправославного собору стверджується, що головним пріоритетом цих зборів було проголошення єдності Церкви. Чи не свідчить про протилежне неучасть в Соборі чотирьох помісних церков, в тому числі найбільшої - Російської?


-  Це абсолютно позитивна заява Собору. Вона передбачає, що Православна церква єдина, хоч і складається з багатьох помісних церков. Православна Церква – не конфедерація помісних Церков, проте кожна помісна церква являє єдину Церкву на даній території. Соборна заява богословськи правильна і сформульована в руслі православної екклезіології (вчення про Церкву). Незважаючи ні на що, Собор пройшов під знаком єдності. Про це багато було сказано і у вступній промові Константинопольського патріарха Варфоломія. Це дуже важливо, оскільки деякі сили очікували, що Собор призведе до розколу православного світу, зокрема – між Московським патріархатом і Константинополем. При тому, що РПЦ була останньою, четвертою (після Антіохійської, Болгарської і Грузинської) церквою, яка відмовилася їхати на Крит.

Ці очікування не виправдалися, ніякого розколу не сталося і не станеться, про що ми говорили і до Собору. Просто існують різні підходи до того, як повинен проходити Всеправославний собор. Але це не є приводом для переривання євхаристійного спілкування між церквами. З точки зору церковного права, збори предстоятелів на Криті можна дійсно назвати Собором, але навряд чи його можна назвати Всеправославним, тому як усіх православних церков на ньому було. Є підстави вважати, що в найближчому майбутньому подібний Собор може повториться і вже за участю всіх без винятку церков.

- Рішення, прийняті на Соборі, є обов'язковими і для РПЦ?

- Я не можу говорити від імені РПЦ. Питання формального статусу Собору і обов'язковості прийнятих на ньому рішень поки що залишаються відкритими, і очікується, що на них буде дана відповідь на найближчому засіданні Синоду РПЦ.

- У посланні Собору сказано, що Православній церкві належить вести діалог з іншими християнськими конфесіями та релігіями. Що мається на увазі в даному випадку під діалогом?

- У посланні Собору сказано, що «тверезий міжрелігійний діалог вносить значний вклад у розвиток взаємної довіри, миру і примирення». Православна церква давно веде діалоги з різними інославними. Йдеться про співпрацю в тих сферах, де це можливо. Наприклад, в соціальній, гуманітарній сфері. Бувають і богословські діалоги, коли богослови обговорюють питання віровчення. Однак, як сказано в згаданому посланні: «Діалоги, які веде Православна Церква, ніколи не мають на увазі компромісів в питаннях віри». Разом з тим, є багато сфер, де представники різних християнський конфесій мають спільний погляд на багато питань. Наприклад, коли мова йде про традиційні цінності – наприклад, сімейні ...

- До речі, щодо сімейних цінностей. Небажання визнавати міжконфесійні шлюби - одна з офіційних причин, чому відмовилася їхати на Крит Грузинська церква. Як це питання вирішилося на Соборі?

- Було прийнято все-таки те, з чим не були згодні грузини. Суть рішення полягає в тому, що православні можуть вінчатися з інославними в Православній церкві і там же хрестити своїх дітей, якщо інославний чоловік дає згоду на те, щоб діти виховувалися в православній вірі. Але тільки в тому випадку, якщо інославний чоловік - представник християнської конфесії.
Антіохійська, Болгарська і Російська церкви не були проти цього, а Грузинська не погодилася, вважаючи, що православні повинні вінчатися тільки з православними. Наскільки я чув, це пояснюється їх місцевими особливостями. У них непрості релігійні відносини з Вірменією, і вони не можуть благословляти шлюби грузин з вірменами. Хоча в багатьох помісних церквах давно існує практика вінчання міжконфесійних шлюбів.

- На Соборі розглядалося й питання про пости. Все залишається, як є?

- Так, пости зберігаються в тому вигляді, в якому були. Тут ніяких новин немає. Все це було просто формалізовано і підтверджено.

- Повернемося до позиції Московської патріархії. Спочатку вона дає згоду на участь в Соборі, потім за її наполяганням, через загострення російсько-турецьких відносин, він був перенесений зі Стамбула на Крит, а перед самим початком Собору відмовляється туди їхати. Як розуміти цю логіку?

- РПЦ відмовилася не тому, що хотіла зірвати Собор. Навпаки, РПЦ доклала дуже багато зусиль для проведення Собору і брала активну участь в його підготовці. РПЦ не поїхала тому, що інші не поїхали і, відповідно, Собор не міг бути в повному розумінні названий Всеправославним. Тобто навіть якщо б РПЦ прийняла участь, все одно не поїхали б ще три церкви. Це головна причина. Бажаючи врятувати всеправославний вимір Собору, РПЦ запропонувала Константинопольському патріарху провести попередню нараду Предстоятелів, і це було тоді, коли відмовилася тільки перша церква - Болгарська. Окремо, звичайно, виділяється Антиохійська церква, яка відразу сказала, що вона не братиме участі в Соборі через конфлікт з Єрусалимським патріархатом. Якби така нарада було проведена, туди б поїхав і Болгарський патріарх, і протиріччя були б подолані на початковій стадії. Але в цьому питанні Константинополь не пішов на зустріч.

Проте, судячи із заяв і коментарів, бажання всіх помісних церков працювати в повному складі, за участю всіх церков, є. На Критському Соборі навіть пролунала пропозиція зробити його постійним керівним органом Православної церкви. Остаточного рішення з цього приводу не було прийнято, але була заява, а значить над цим думають, і хочеться сподіватися, що після Собору на Криті будуть і інші подібні збори. Для всіх було б корисно, щоб вони проводилися не раз в тисячу років, а хоча б раз в декілька років. Про це, принаймні, заявляли предстоятелі деяких Церков. Нехай перша спроба на Криті була і не ідеальною, але все-таки користь від проведення Собору є.

- А якби на Крит не поїхала тільки Антіохійська церква, а Болгарська і Грузинська поїхали, РПЦ взяла б участь в Соборі?

- Принаймні, вона була готова брати участь за таких умов. Але коли почалися демарш болгар, а потім грузин, Московська патріархія не побачила у своїй участі сенсу.

- Об'єктивно Болгарська і Грузинська церкви - не найбільші та найвпливовіші в православному світі. Їх відмова від участі в Соборі вимагала великої сміливості. Є думка, що вони не наважилися б на це, якби їхні дії не були продиктовані волею Москви. Що ви думаєте з цього приводу?

- Звичайно, так легко було б думати, але реальність більш багатогранна і складна. У мене є підстави стверджувати, що Болгарська і Грузинська церкви прийняли свої рішення самостійно. Також знаю, що рішення Болгарської церкви не їхати на Собор було несподіванкою для Московської патріархії. Механізм прийняття рішень в Болгарській церкві - синодальний, тобто колегіальний. Патріарх Болгарський не може вирішувати подібні питання одноосібно і в Синоді має право тільки одного голосу. Як би це дивно не виглядало, але таке рішення було несподіваним і для самих болгар, в тому сенсі, що, збираючись на засідання Синоду, болгарські архієреї не планували приймати рішення про відмову брати участь в Критському соборі. У них почалися серйозні дебати вже під час засідання. Болгари назвали п'ять пунктів, чому вони не їдуть на Собор, з яких першим було те, що, на їхню думку, питання, винесені на Собор, не є такими вже актуальними для православного світу.

Насправді, відмова болгар пояснюється давнім конфліктом Константинополя з БПЦ. У болгар з Константинополем складні відносини ще з часів Візантійської імперії. Тут можна прочитати цілу лекцію, чому і як, але факт залишається фактом. Наприклад, в минулому році патріарх Варфоломій приїжджав з візитом до Болгарії, йому вручили державний орден, а в своїй промові він заявив, що болгари повинні повернути святині, які вони свого часу забрали з Північної Греції. Прозвучали з його вуст і інші, досить різкі слова на адресу болгар. Тоді болгарському прем'єру довелося скасувати свою зустріч з Константинопольським патріархом, була також скасована і прес-конференція патріарха Варфоломія.

Напередодні Собору з боку Константинополя з'явилися деякі публікації в грецьких ЗМІ, спрямовані проти Болгарської церкви. Все це в сумі призвело до того, що болгари відмовилися їхати на Крит. Подібні публікації були і відносно Грузинської церкви. Саме тому РПЦ пропонувала Константинополю скликати екстрену нараду предстоятелів, щоб вирішити цю проблему і врятувати Собор. На жаль, цього не сталося.

Як би там не було, ще раз підкреслю: Собор був важливий тим, що він відбувся навіть в такому вигляді, хоч його рішення не є новими і оригінальними. Головне, що помісні церкви зібралися. Так, зібралися 10 з 14 церков, тобто дві третини, які представляють лише одну третину всіх православних віруючих світу. А чотири, що не поїхали, (плюс Американська церква, яку не всі визнають) представляють дві третини всіх православних в світі. І виходить, що предстоятелі, за якими стоїть 30% православних, приймають рішення і хочуть, щоб їх приймали предстоятелі, які представляють 70% православних. Це певна колізія. Як це буде вирішуватися, подивимося після Собору - ймовірно, на потенційних зустрічах, які стануть його продовженням.
Критський собор засвідчив не розкол світового православ'я, а початок шляху до його консолідації. У нас є проблеми, але ми намагаємося їх вирішувати - такий сьогоднішній посил православ'я зовнішньому світу. Заява щодо постійного керівного органу, бажання далі вести спільну роботу і знаходити рішення підтверджують цю думку.

- Наскільки коректним, на ваш погляд, було звернення Верховної Ради до Константинопольського патріарха із закликом про допомогу в об'єднанні українського православ'я і надання автокефалії?

- Депутати можуть писати будь-які звернення, але тільки з тих питань, в яких вони компетентні. Якщо у нас сьогодні церква відділена від держави, держава не може вказувати, хто і з ким повинен об'єднуватися. Невизнані українські конфесії спробували в черговий раз скористатися політичним моментом за допомогою своїх парламентських лобістів. Я дуже сумніваюся, що депутати-ініціатори цього звернення, володіють такими знаннями в історії церковних канонів, щоб викладати ті аргументи, які наведені в листі. Очевидно, воно готувалося не в парламенті, а в інших відомих центрах Києва.

Сама ідея подолання розколу, безумовно, позитивна. Але така форма подачі, до якої вдалися українські депутати, не зовсім адекватна. І не всі в Константинопольському патріархаті сприйняли це звернення з захопленням, як того хотілося б його ініціаторам.

- Кажуть, що представник Константинопольського патріархату Александрос Карлуцос, який назвав ініціативу українських депутатів «зухвалим кроком» і який підкреслив, що політики не повинні торкатися питання визнання автокефалії, насправді не має повноважень говорити від імені патріарха Варфоломія. Чи так це?

- Звичайно, він не має таких повноважень, це приватна думка одного зі священиків, але вельми впливового. Просто так він би цього не говорив. Це означає, що так думає і певна частина ієрархії і духовенства Константинопольського патріархату. Консолідованої позицій з цього питання там немає, і загального тріумфу з приводу ініціативи українських депутатів теж не було. Це звернення було адресовано патріарху Варфоломію, а не Собору, а тому на зборах воно не було навіть зачитано. Навіть якби з ця ініціатива була спрямована Собору, її б там ніхто не розглядав, оскільки це суперечить соборному регламенту.

«Українське питання» не може вирішуватися одноосібно Константинопольським патріархом, а тільки за участю всіх помісних церков, усіх предстоятелів. Якщо якась церква хоче увійти в сім'ю православних церков, це може статися тільки за згодою всіх цих церков.

Подібно до того, як Україна, претендуючи на членство в ЄС, зможе вступити туди тільки за згодою всіх його членів, а не тільки Німеччини, Франції або який-небудь іншої країни.

Київський патріархат має конфлікт з РПЦ, а вона - член Всеправославної сім'ї, тому УПЦ КП не може бути визнана світовим православ'ям. А звертатися зі своїми ініціативами, як церква, у неї немає права, тому що в канонічній реальності її не існує, ця конфесія нелегітимна. Тут є ще й інший момент. Представники Київського патріархату створюють свої парафії на території інших помісних православних церков, вони збирають заборонених кліриків цих церков - наприклад, в Греції, Польщі та інших країнах, де є помісні церкви. Потрібно бути наївним, щоб сподіватися, що предстоятелі цих церков будуть підтримувати конфесію, яка створює їм проблеми на їх канонічної території.

- Які перспективи, того що «українське питання» буде вирішено на подальших Всеправославних зборах?


- Воно може бути вирішене тільки після того, як в Україні буде подолано розкол. Тоді єдина церква може звернутися до Московської патріархії і до всього світового православ'я, і ця ініціатива може бути розглянута. Інший варіант: наша Церква, УПЦ, може поставити це питання, так як вона є легітимною і присутній в церковноправовому полі. Однак, на сьогоднішній день у нас немає єдності всередині церкви з питання автокефалії, ні загального почуття необхідності в цьому, не видно критичної маси ієрархії, духовенства та парафіян, які б вважали, що нам потрібно бути автокефальними. Теоретично це можливо. Принаймні, подолання розколу українського православ'я можливе саме на Всеправославних зборах. Наприклад, в 1998 році на прохання Болгарської церкви в Софії відбувся Собор предстоятелів всіх помісних церков, який допоміг ліквідувати розкол в болгарському православ'ї. Тих розкольників, які покаялися, прийняли в лоно Церкви, а ті, хто ні - так і залишилися. Але розкол зійшов нанівець.

Ми теж можемо про це попросити, якщо будемо бачити, що у невизнаних українських конфесій є готовність йти на зустріч Всеправославному собору. Якщо вони визнають свої помилки і на певних умовах будуть готові повернутися в лоно Церкви. Поки що ми такої готовності не бачимо. УПЦ КП як і раніше намагається виправдовувати свої помилки. Вони не визнають, що вони створили в Україні паралельну неканонічну юрисдикцію і ієрархію, а на церковній мові це називається розколом. І поки в Київському патріархаті вважатимуть, що це нормально, що вони мають рацію, а всі інші ні, зрушень ніяких не буде.