Важливість посту і дотримання його сьогодні

Проект документу Всеправославного Собору, прийнятий V Всеправославною передсоборною нарадою в Шамбезі, 10-17 жовтня 2015.

Публікується відповідно до рішення Зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков в Шамбезі, 21-28 січня 2016 року.


1. Піст – Божа заповідь (Бут. 2: 16-17). Згідно зі свт. Василієм Великим, піст – ровесник людства, бо він був встановлений в раю (Про піст 1, 3). Це – великий духовний подвиг і найперший вираз православного аскетичного ідеалу. Православна Церква, неухильно дотримуючись приписів святих Апостолів, правил Соборів і святоотцівського передання в цілому, завжди вказувала на високе значення посту для духовного життя людини і його спасіння. У богослужінні всього річного кола в повній мірі відображено святоотцівське передання про піст і вчення про невпинне та неослабне пильнування людини й досягнення успіхів у духовних подвигах. Піст оспівується в Тріоді як благодать багатосяйна, як зброя непереможна, як духовних подвигів початок, як прекрасний шлях для чеснот, як їжа для душі, як джерело всякого любомудрія, як нетлінного буття і рівноангельного житія наслідування, як матір усіх благ і чеснот та як образ майбутнього життя.

2. Як найдавніше встановлення піст має місце вже у Старому Завіті (Втор. 9: 18; Іс. 58: 4-10; Іоїл. 2: 15; Іона 3: 5-7) й отримує підтвердження в Новому. Сам Господь постився протягом сорока днів до початку Свого суспільного служіння (Лк. 4: 1-2) і дав настанови про те, яким чином слід вправлятися в пості (Мф. 6: 16-18). В цілому, в Новому Завіті піст постає як засіб здержливості, покаяння і духовного зростання (Мк. 1: 6; Діян. 13: 3; 14: 23; Рим. 14: 21). З самої апостольської епохи Церква вказувала на високе значення посту і встановила середу та п’ятницю як пісні дні (Дідахі 8, 1), а також піст перед Пасхою (Сщмч. Іриней Ліонський у Євсевія, Церковна історія 5, 24). У церковній практиці, засвідченій протягом століть, існувало розмаїття не тільки відносно тривалості посту перед Великоднем (Свт. Діонисій Александрійський. Послання до Василіда, PG 10, 1 278), але й стосовно кількості та змісту інших пісних періодів, які сформувалися під впливом різних факторів, насамперед, літургійною та чернечою традицією, з метою належної підготовки до великих свят. Таким чином, нерозривний зв’язок між постом і богослужінням вказує на міру і призначення постування і підкреслює духовний характер посту, до якого покликані всі віруючі, кожен по своїм силам і можливості, не нехтуючи цим священним встановленням: Дивись, щоб хтось тебе не спокусив з цього шляху вчення … Бо, якщо можеш понести все ярмо Господнє, будеш досконалий; якщо ж не можеш, роби, що можеш. Про їжу ж, що можеш, понеси (Дідахі 6, 1-3).

3. Як духовний подвиг, істинний піст пов’язаний з безперестанною молитвою і щирим покаянням. Покаяння без посту марне (Свт. Василій Великий. Про піст 1, 3); також і піст без справ милосердя мертвий, особливо в сучасну епоху, коли нерівномірний і несправедливий розподіл благ позбавляє цілі народи навіть насущного хліба. Постячись, братіє, тілесно, постимо й духовно: розв’яжемо всякий союз неправди, розірвемо норовливе насильницьких змін, всяке списання неправедне роздеремо, дамо голодним хліб, і вбогих безкровних введемо в домівки … (самогласен середи першої седмиці Великого посту, на вечірні; див. Іс . 58: 6-7). Піст не вичерпується простою, формальною здержливістю лише від певних видів їжі. Втім, для похвального посту не достатньо одного утримання від наїдків; але будемо поститися постом приємним, благоугодним Богові (ср. Флп. 4: 18). Справжній піст – віддалення від зла, стриманість язика, придушення в собі гніву, відлучення похотей, лихослів’я, брехні, клятвопреступництва. Утримання від цього є істинний піст. У цьому піст – прекрасне діло (Свт. Василій Великий. Про піст 2, 7).

Утримання під час посту від певних видів їжі та помірність не тільки у виборі, але й в кількості вживаної їжі, складають відчутну сторону духовного подвигу. Піст є утримання від їжі, згідно зі змістом слова; проте їжа не робить нас ані більш праведними, ані більш неправедними. У духовному ж сенсі слово «піст» означає, що, як для всіх і кожного від їжі походить життя, а від неядіння – смерть, так і нам належить утримуватися від усього мирського, щоб нам померти для світу, а потім, долучившись до божественної їжі, почати жити для Бога (Климент Александрійський. Еклоги. PG 9, 704-705). Таким чином, істинний піст співвідноситься з усім життям віруючих у Христі й увінчується їх участю в богослужінні і, особливо, в таїнстві Божественної Євхаристії.

4. Сорокаденний піст Господа є зразком для посту віруючих, що робить їх причетними до послухання Господнього, щоби дотриманням повернути собі те, що втратили недотриманням (Свт. Григорій Богослов. Слово 45, на святу Пасху, 28). Христоцентричне розуміння духовної складової посту, особливо, Великої Чотиридесятниці, властиве всьому святоотцівському переданню, характерним чином узагальнено свт. Григорієм Паламою: Якщо ти будеш дотримуватися посту таким чином, то не тільки станеш учасником страстей і смерті Господньої, але й воскреснеш із Ним, і воцаришся з Христом у нескінченні віки: бо через піст такого роду, ставши спорідненим подобі смерті Його, ти будеш учасником і воскресіння і спадкоємцем життя в Ньому (Свт. Григорій Палама. Гомілія 13, в п’яту неділю Великого посту. PG 151, 161).

5. Згідно з православним Переданням, міра духовної досконалості – міра «повного віку Христового» (Еф. 4:13), і кожен, хто хоче її досягти, має відповідно їй подвизатися і зростати. Саме тому аскеза і духовний подвиг в справжньому житті не мають кінця, як і досконалість досконалих. Всі покликані по силі своїй намагатися відповідати вимогам високих православних критеріїв, щоб досягти обоження по благодаті. І ті, хто досягають цього, хоча і виконують все наказане, ніколи не звеличуються, але сповідують, що вони – раби, котрі нічого не варті, бо зробили, що повинні були зробити (Лк. 17:10). Всім, згідно з православним сприйняттям духовного життя, необхідно не залишати доброго подвигу посту, але, і допускаючи послаблення, покладатися на милість Божу в самодокорі й усвідомленні свого недостоїнства, бо православне духовне життя недосяжне без духовного подвигу посту.

6. Православна Церква, як любляча мати, визначила все корисне для спасіння і встановила священний час постів як дарований Богом захист нового життя віруючих у Христі від усілякого навіту лукавого. Слідуючи божественним отцям, вона зберігає, як і раніше, священні апостольські встановлення, соборні правила і священні передання, завжди пропонує священні пости як найкращий аскетичний шлях духовного вдосконалення та спасіння віруючих і проголошує необхідність дотримання ними всіх встановлених постів літа Господнього, тобто Великої Чотиридесятниці, середи і п’ятниці, що засвідчені в священних канонах, так само як і постів Різдвяного, святих Апостолів, Успенського і одноденних постів у Воздвиження Чесного Хреста, напередодні Богоявлення і на Усікновення чесної глави Іоанна Предтечі, а також постів, що встановлюються з пастирських міркувань або дотримуваних за бажанням віруючих.

7. Разом із тим, Церква з пастирського міркування визначила і межі людинолюбної ікономії в уставі посту. Тому для випадків тілесної немочі, крайньої необхідності або ж тяжких часів вона і передбачила відповідне застосування принципу церковної ікономії згідно з відповідальним судженням і пастирським піклуванням єпископату Помісних Церков.

8. Фактом є те, що сьогодні багато віруючих не дотримуються всіх установлень посту або через малодушність, або через існуючі умови життя, що б під цим не малося на увазі. Однак всі випадки відходу від священних приписів про піст, мають вони чи більш загальний, чи приватний характер, повинні з пастирською відповідальністю сприйматися Церквою, бо Бог не хоче смерті грішника, але щоб навернутися і живим бути йому (Єз. 33:11). При цьому не має принижуватися значення посту. Тому залишається на міркування Помісних Православних Церков визначати міру людинолюбної ікономії та поблажливості для тих, хто зазнає труднощів у дотриманні діючих постанов про піст, чи за індивідуальними причинами (хвороба, служба в армії, умови праці тощо), чи за більш загальними (кліматичні умови, а також соціально-економічні особливості деяких країн, як, наприклад відсутність пісних продуктів), пом’якшуючи в цих особливих випадках «тяготу» священних постів в рамках вищесказаного, жодною мірою не применшуючи священного встановлення посту.

Ця милосердна поблажливість повинна бути надана Церквою з усілякою обачністю і, безсумнівно, з більшою поблажливістю стосовно тих постів, щодо яких не завжди і не у всіх випадках в церковній традиції та практиці існує одноманітність. Добре поститися кожного дня, але той, хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть. У таких справах не потрібно ні встановлювати закони, ні здійснювати насильство, ні примусово поводитися з ввіреною тобі паствою, але користуватися переконанням, м’якістю і словом, присмаченим сіллю (Прп. Іоанн Дамаскін, Про святих постах 7).

9. Окрім того, всім вірним Церкви, щоб належним чином приступати до Божественного Причастя, яке є головним вираженням сутності Церкви, слід дотримуватися і святих постів, і здержливості від вживання їжі з опівночі. Слід також поститися в знак покаяння, задля виконання духовної обітниці, для досягнення тієї чи іншої священної мети, під час спокуси, в поєднанні з проханнями до Бога, перед Хрещенням (для тих, хто приступає до Хрещення в зрілому віці), перед хіротонією, при накладенні єпитимій, під час паломництв і в інших подібних обставинах.

16 жовтня 2015, Шамбезі