Дрогобич, Фомина неділя, 1991 рік...
Редакція сайту Свято-Іовського собору продовжує публікацію матеріалів напечатаних в місцевих газетах.
(Б.Рибак. Фомина Неділя // Вісті Підкарпаття. – 1991, – № 40 (16 квітня). – С. 2.)
Як розповідає Іоан Богослов, у вечері світлого Воскресіння Христового, коли двері приміщення, у якому зібрались його учні, були замкнені, сюди з'явився Ісус і сказав: "Мир вам". Сказавши це, показав свої руки, ноги і ребра. Учні зраділи появі Господа. /Ін. 20, 19-20/.
Один з дванадцяти учнів Христових - Фома в цей час не був з ними, і коли апостоли сказали йому: "Ми бачили Господа", він не повірив і відповів "Доки не побачу на руках його знаків від цвяхів і не вкладу руки мої в ребра його, не повірю" /Ін. 20, 24-25/.
Через вісім днів, коли учні Христові знову зібрались в цьому домі і з ними вже був Фома, до них прийшов Христос, хоч, як і минулого разу, двері будинку, від страху перед іудеями були закриті.
Як і першого разу Христос сказав: "Мир вам". А звертаючись до Фоми, промовив: "Дай сюди палець твій і поглянь на руки мої, подай руху твою і вклади в ребра мої і не будь невірним".
Апостол на власні очі побачив Господа і сказав йому: "Господь мій і Бог мій". На що Ісус Христос відповів: "Ти увірував тому, що побачив мене. Блажен ті, що не бачили, але увірували". Сказані ці слова задля того, аби всі ми вірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і віруючи, мали життя в Ім'я Його.
Протягом сорока днів після воскресіння Ісус Христос ще не раз являвся учням своїм, він завжди приходив у той час, холи в них виникали якісь потреби і необхідність. Це є свідченням того, що Христос Бог любив їх, клопотався їх потребами. Саме з цього приводу він сказав: "Ось я з вами по всі дні і до кінця віку". /Мат. 28, 20/ Святий апостол Павло також повчає нас, коли говорять, що "Ісус Христос учора, сьогодні І навіки той самий" /Євр. 13, 8/.
Хто ж такі учні Христові? "Кожен, хто в слові Його перебуває і заповіді його дотримує, то є правдивий і любимий його учень" /Ін. 8, ЗІ; 14, 21/. Звідси виходить, що справжнім послідовником Сина Божого є кожний, хто виконує волю Божу. Тому, яке б горе не спіткало нас, ми не повинні кидатися у відчай, нас не повинна покидати надія на допомогу нашого Спасителя Господа Ісуса Христа. Пам'ятаймо: якщо ми навіть на самоті, то і тоді Господь близько, Господь з нами. Згадаймо, як Ісус утішив Марію, коли вона плакала біля його гробу. Після воскресіння він першим явився Марії Магдалині і плач її змінив на радість /Мф. 28, 9; Мк. 16, 9-10/. Він же наставляв своїх учнів Луку і Клеопу по дорозі в Емаус. /Лк. 24, 13-21/
Господь допомагав всім, хто вірив у Нього, виконував Його заповіді, любив Бога Ісуса Христа. Перед стражданнями своїми в бесіді Він сказав: "Мир зоставляю, мир мій даю вам: не так як світ дає. Я даю вам - нехай не тривожить серце ваше і не лякається. /Ін. 14, 27/ Це сказав я вам, щоб ви в мені мир мали; у світі скорботні будете, але будьте сміливі, бо я переміг світ". /Ін. 16, 33/
Благодатний мир Сина Божого в душі, постійне відчуття з ним, найглибше переконання "в істині проповідуваного Євангелія і всього, що чули, бачили своїми очима, до чого доторкалися їх руки, дали апостолам можливість перенести всі труднощі, страждання і перемогти навіть смерть.
Доти, поки нас веде до Бога віра в нього, доки ми виконуємо Христові заповіді, доти "Мир Божий над усяким розумом вищий, збереже серця наші і думки наші в Христі Ісус і Він є мир ваш і мир наш."
На жаль, багато з нас, подібно до апостола Фоми, не вірить ні у що доти, поки не побачить. Часто можна почути: хто знає, що там буде після смерті нашої. От коли б хтось повернувся звідти, розповів нам, то й жили б ми по-іншому. Чому ж для нас не є прикладом притча "Про багача і Лазаря" /Лук. 16, 19-31/, і всі притчі, вся наука євангельська?
Отож постараймося не бути Фомами невірними, прагнім до миру між собою, дбаймо про мир у своїх домівках, у своїх душах. Саме його нам нині дуже бракує. Пам'ятаймо, що "Царство Боже - не їжа й пиття, але праведність, і мир, і радість у святому дусі". Тож нехай Воскреслий Бог подасть усім нам мир благодатний, мир Божий і спасе нас милістю своєю.
Христос Воскрес!
Ми, духовенство і богомольці УПЦ м.Дрогобича, звертаємось до всіх, пожертвувати кошти на побудову храму по вул.Трускавецькій, 56/ так, як ми православні позостались в ролі погорівших і молимось там в саду під відкритим небом/.
Гроші надсилати в ощадний банк № 8114 м.Дрогобича на рахунок № 15442.
Б. РИБАК, член двадцятки УПЦ м.Дрогобича.